– Саме таким він постає і в моїй уяві! – вигукнула Маріанна.
– А чи варто цим вихвалятися? – зауважила Елінор. – Ви обоє несправедливі. В Бартон-парку всі глибоко його поважають, і я завжди рада нагоді поговорити з ним.
– Ваша до нього поблажливість, – відповів Віллоубі, – безперечно, свідчить на його користь. А пошана тих, на кого ви послалися, сама по собі вже є докором. Хто віддасть перевагу принизливій повазі жінок на кшталт леді Мідлтон і місіс Дженнінгс на фоні байдужості решти товариства?
– Що ж, мабуть, погане ставлення людей, подібних до вас і Маріанни, компенсує добру думку леді Мідлтон і її матері. Якщо їх похвала – то огуда, то ваша огуда чи не дорівнює похвалі? Якщо їх вважати нерозбірливими, то ви є не менш упередженими і несправедливими.
– Захищаючи свого протеже, ви навіть здатні на в’їдливість!
– Мій протеже, як ви його назвали, розумна людина, а розум я завжди ціную. Авжеж, Маріанно, навіть у тих чоловіках, кому вже за тридцять. Він добре знає, що таке світське товариство, бував за кордоном, багато читав і здатен мислити. Я переконалася, що можу довідатися від нього багато чого цікавого, і він завжди відповідав на мої запитання люб’язно і із задоволенням.
– Авжеж! – презирливо вигукнула Маріанна. – Він розповів тобі, що в Індії дуже жарко і там багато москітів.
– Не сумніваюся, що розповів би, коли б я його про це запитала, але саме про це я вже знала раніше.
– Мабуть, – вставив Віллоубі, – завдяки своїй спостережливості він помітив іще й існування набобів, золотих рупій та паланкінів.
– Наважуся припустити, що його спостережливість є набагато тоншою, ніж ваші шпильки на його адресу. Але ж чому ви його так зневажаєте?
– Зовсім ні! Навпаки, я вважаю його вельми шанованим чоловіком, якому віддають належне, і ніхто не помічає, що він має стільки грошей, що не знає, на що їх витрачати, і стільки дозвілля, що не знає, куди себе подіти, а ще має по два нові костюми щороку.
– Додайте до цього, – вигукнула Маріанна, – що в нього немає ніяких талантів, відсутній смак, не кажучи вже про політ фантазії. Що розум його позбавлений гостроти, а його почуття – запалу, а голос – щонайменшої виразності!
– Ви приписуєте йому таку безліч вад, – заперечила Елінор, – виходячи переважно, з власної уяви, що мої похвали будуть відносно прохолодними і нецікавими. Адже я можу тільки твердити, що він – розумна, вихована і освічена людина з приємними манерами і, як мені здається, добрим серцем.
– Міс Дешвуд! – скрикнув Віллоубі. – Ви поводитеся зі мною жорстоко! Ви намагаєтеся обеззброїти мене раціональними доводами і насильно мене переконати. Але у вас нічого не вийде! Вашій майстерності я зможу протиставити таку саму впертість. Я маю три неспростовні причини недолюблювати полковника Брендона: він пригрозив мені дощем, коли я сподівався на ясну погоду, він глузував