Засумував хлопець і розповів коневі про новий розказ царя.
– Не журися, легіню, – сказав на те кінь. – Сідай-но на мене.
Перепливли море і знову опинилися перед бабиною хатою. Кінь обернув хлопця на мітлу і порадив так:
– Скачи у сіни, сядь там в кутку і сиди тихенько, доки служниця не кине тебе до комори. Тоді хапай із полиці найбруднішу пляшку і тікай сюди.
Мітла поскакала й стала собі в кутку. А служниця уздріла її і кинула в комору. Тридцять Перший одразу схопив найбруднішу пляшку й пустився до моря. Там обернувся чоловіком, сів на коня і – до царя.
Тим часом пляшка стала з діаманту, а у ній заграв сонячний напій. Цар пив і пив, а пляшка була повна.
Тридцять Перший знову жив у великім гонорі, а старший брат від заздрощів аж сохнув. Він придумав:
– Мій брат нахвалявся, що може принести і пташку-віщунку!
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказав йому:
– Принесеш пташку-віщунку або станеш коротшим на голову!
Пішов хлопець, засмучений, до свого коня.
– Не плач, легіню. У баби-чарівниці буде така пташка.
Перелетіли море, кінь обернув хлопця на мурашку і пояснив:
– Залізь під ліжко баби та чекай, доки не засне. Як від її хропіння буде трястися хата, хапай зі стіни клітку з пташкою і тікай до мене.
Тридцять Перший добре запам’ятав пораду. Він заліз під ліжко, а коли баба почала хропіти, що аж хата тряслася, схопив золоту клітку із пташкою-віщункою і дременув до моря. Сів на коня і прилетів до свого царя.
За пташку-віщунку цар ще більше полюбив Тридцять Першого. А старший брат мучився від заздрості, що аж помирав. Пішов знову до царя і каже:
– О ясний царю, мій брат похвалявся, що він може тобі привести таку файну дівчину, якій пари немає на світі.
Цар ще не був одружений і дуже хотів мати вродливу жінку. Покликав легіня і погрозив йому:
– Як не приведеш мені таку дівчину, якій пари немає на світі, то твоя бідна голова заплаче.
Пішов Тридцять Перший до свого коня.
– Що маю робити? Де знайду таку дівчину?
– Не гризися, – мовив кінь. – Іди й скажи цареві, аби дав тобі шовкового полотна, золотих перснів, діамантових ковтків, коштовних намист і срібний корабель.
Цар дав Тридцять Першому все, що той попросив.
На срібному кораблі хлопець поплив зі своїм конем по синьому морю. Пливли три дні й три ночі, а відтак причалили до Зеленої землі. За порадою коня, хлопець порозвішував на щоглах шовкові полотна, поначіпляв, де тільки міг, золоті персні, діамантові ковтки, коштовні намиста. Сам сів і чекає.
На березі з’явилася така файна дівчина, якій пари не було у світі. На сонце – і то можна було дивитися, а на неї – ні. Прийшла на срібний корабель і почала собі вибирати шовк, приміряти ковтки, персні та намиста.
– Ой, які чудеса ви привезли! – хвалила.
Дивилася у люстерко й милувалася прикрасами.
А в цей час повіяв сильний