– Встань!!! Сволота!
Узуньян і Азік схопилися, мов підкинені пружиною, з наміром кинутися на Андрія, забризкали слиною:
– Ах ти ж петлюрівська наволоч!
– Антисемітська ти шкуро!!! Контрреволюційна мордо!
Тоді Андрій звівся на ноги, наблизився до них щільно і хотів одтиснути їх своїми грудищами до стіни й примусити стояти тихо, але тут Азік замірився вдарити, а Узуньян плюнути в обличчя, тоді Андрій схопив їх обох за карки й з усієї сили стукнув обличчями одне об одне й попер обох до дверей. Він осатанів, наїжачився, мов дикий вепр, запалахкотів:
– Я вас зараз навчу товариської етики, хами!.. Га!.. – Підійшов, згріб обох знову за карки й посадив на парашу: – Так сидіти! І не пікати… – Постояв якусь мить, опанував себе й повернувся на своє місце.
І дивно, два таких завзятих і хоробрих вояки проти напівмертвого Ягельського раптом принишкли, мов шкідливі коти, і лише шмаркали розквашеними носами, сиділи тихо на параші.
Та тут відчинилася «кормушка» й просунулася голова наглядача:
– Що за шабаш жидівський?!
Узуньян і Азік схопилися й залементували навперебій:
– Гражданін отдєльонний!.. Терор!.. Петлюрівець… Антисеміт… Ми є чесні… Нас б'ють!!!
– Ша-а! – сказав наглядач врозтяжку: – Як твоя фамилія?
– Узуньян.
– А твоя?
– Азік Розін.
– Умгу…
Наглядач закрив «кормушку», а тоді відчинив двері:
– Ану, Узуньян та Разік, давай виходь! – І забрав їх обох з камери. По якомусь часі відчинилася «кормушка» й та сама голова подивилась пильно по камері, знайшла оком Андрія й підкликала до себе, взявши на допомогу палець, і запитала:
– Як фамилія?
Андрій сказав.
– Спортсмен? – запитала голова, оглядаючи атлетичну, мускулясту фігуру з ніг до голови з явним пієтетом.
– Ні.
– Лягай спати! – закінчила голова понуро й закрила ляду. Ягельський тим часом вже спокійно вмер і лежав тепер нерухомий, мертво-сірий, витягнений на весь зріст, до всього байдужий остаточно. Лежав і помалу дубів. Андрій сів біля нього, закрив йому очі, а тоді закурив і так сидів, курив схвильовано. Згодом до нього підповз Карапетьян, тримаючи люльку – чорта Мефістофеля – перед собою, й попросив прикурити.
Прикурив. Подивився в лице Ягельському, потім в очі Андрієві пильно, а тоді, ніби знічев'я, кивнувши на двері:
– Карашо!.. Ото він і є отой піп, що завербував бідного Аслана.
І заглушив ці слова димом та й вернувся на своє місце. А Андрій докурив, зітхнув глибоко й ліг поруч з Ягельським, намагався заснути. Ліве стегно його торкалося до стегна небіжчика, а праве до живого Бунчука, і так вони лежали всі в одній шерезі…
Скоро повернувся Узуньян і Азік-«Разік».
Мертвий Ягельський, здавалося, зумисне витягнув якнайдальше