…Комендант охорони Центральної Ради поручник Максим Безрідний вранці 29 квітня перевіряв пости: вартові стояли на місцях, і в місті було спокійно, може, аж надто тихо, немов перед грозою. Поручник справлявся на Львівську вулицю до стрілецьких казарм, думав перепочити після безсонної ночі, та враз побачив, як з-поза ґмаху червоно-стінного Університету стрімко вимарширували дві колони німецьких солдатів із карабінами «на плече». Поручник насторожився – що б то мала означати вранішня екзецирка серед плацу навпроти урядового будинку? Солдати по команді «стій» зупинилися й тут же розбіглися в розстрільну; це не на жарт стурбувало Безрідного, він пильно роззирнувся й одразу ж заспокоївся: міністри з портфелями в руках один за одним йшли до приміщення Центральної Ради на засідання й не звертали уваги на чужинецьких військових, якими з певного часу кишіло все місто.
Та в ту мить, коли Безрідний переходив бульвар, почулася позаду нього коротка команда, за нею пролунав одностайний металевий ляск – то солдати примкнули леза багнетів й рушили з карабінами до брами будинку, немов на штурм.
Максим Безрідний умить зорієнтувався: німці вчиняють переворот! Ще вчора поміж стрільцями прослизла побрехенька, буцімто кілька днів тому в приміщенні цирку відбувався бенкет німецького вищого офіцерства, на який було запрошено російських генералів й між ними генерал-лейтенанта Павла Скоропадського – нащадка гетьмана дурного, як мовив Шевченко. Хтось вифантазовував, як захмелілі німці забавлялися із Скоропадським: одягли його в кармазиновий кунтуш, на голову наділи гетьманську шапку з перами, вручили йому дерев'яний буздуган й проголосили гетьманом України.
Ніхто цим чуткам не надавав поважного значення: якщо таке і відбувалося, то це були звичайні розваги п'яної офіцерні… Однак ті чутки, виявляється, не були ніякими побрехеньками – німці зрадили Центральну Раду. Он вриваються шваби в український урядовий будинок, звідти долинають команди й крики, – й біжить чимдуж Максим Безрідний до палацу з готичними шпилями, що за Володимирським собором, і вмить з будинку в супроводі стрільців виходить стривожений Грушевський, сідає в авто, і мчить машина до стрілецьких казарм на Львівську вулицю.
Невдовзі німецькі солдати обступили казарми й наказали стрільцям виходити на подвір'я, Грушевського ж залишили під домашнім арештом. На те прибув на авто полковник Коновалець, німецький генерал Айхгорн запевнив команданта Корпусу С С у своїй прихильності до нього, однак звелів віддати стрільцям наказ скласти зброю, яка доконче буде їм повернута, якщо Корпус передислокується в Білу Церкву. Коновалець не бачив іншого виходу, як погодитися, він закликав своїх вірних бійців не бунтуватися – адже не все втрачено, ми ще повернемося