Це схоже на те, як раніше технічні революції створювали нові класи магнатів, а також нові сили, що брали участь у конфліктах. Однак ця ситуація відрізняється розмахом контролю нинішніх компаній. Ґульєльмо Марконі, наприклад, винайшов радіо і намагався монополізувати його. Але він був не в змозі стримати поширення цієї технології чи контролювати нову мережу радіомедійних компаній. Навряд чи він уявляв собі, що визначатиме, які повідомлення політики чи військові можуть передавати радіохвилями, або що захопить весь світовий ринок реклами в них. Аналогічно винаходи Семюеля Морзе, а потім Александра Ґрема Белла породили AT & T – найуспішнішу комунікаційну монополію XX століття. Але ані вони, ані їхні корпоративні наступники й не наближалися до політичного та економічного впливу, який мають сучасні засновники провідних технічних компаній.
Є ще одна відмінність між цією та попередніми технічними революціями: не всі з цих скоробагатьків мешкають на Заході. WeChat, по-справжньому дивовижна модель соцмережі, що виникла у 2011 році, невідома багатьом мешканцям західного світу. Покликана задовольнити унікальні потреби величезного, але здебільшого ізольованого китайського Інтернету, WeChat може стати моделлю ширшого майбутнього Інтернету. Відома як «супердодаток», вона поєднує соціальні медіа та ринковий майданчик, немов компанії, на кшталт Facebook, Twitter, Amazon, Yelp, Uber та eBay, злиті в одну, щоб керувати мережею близько мільярда користувачів. У WeChat можна знаходити та вивчати підприємства, замовляти їжу й одяг, отримувати платежі, викликати машину, постити відео і, звісно, розмовляти з друзями, рідними та ким завгодно. Цей додаток такий необхідний для сучасного життя, що китайські громадяни буквально не можуть без нього: їм навіть не дозволяють видаляти свої акаунти.
Словом, Інтернет виріс із дитячого віку.
Протягом одного покоління він розцвів від проекту кількох науковців із двох університетських комп’ютерних лабораторій до мережі, що охопила половину населення світу. За цим зростанням стоїть неймовірне розширення демографії нової спільноти. Типовий користувач Інтернету – це більше не білий американський комп’ютерник із Каліфорнії. Понад половина користувачів тепер мешкають в Азії, а ще 15 % – в Африці. Джейкоб Нільсен, один із перших розробників Інтернету, якось сказав про зміни «обличчя» користувача Інтернету так: «За статистикою, типовий новий користувач – це, імовірно, 24-річна жінка з Шанхая».
Половина населення світу вже перебуває онлайн, а інша половина невдовзі там опиниться. За прогнозами, до цієї величезної цифрової екосистеми щороку приєднуватимуться сотні мільйонів