Мігрант. Марина и Сергей Дяченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Марина и Сергей Дяченко
Издательство:
Серия: Метаморфози
Жанр произведения: Научная фантастика
Год издания: 2011
isbn: 978-966-03-5524-8
Скачать книгу
проглядали зірки. Крокодил закліпав, коли внесли ліхтар – велику свічку в скляному ковпаку. Світло відбилося на лезах численних тесаків, витягнутих із піхов.

      – Ідіоти, – вичавив Крокодил. – Додому захотіли? З ножем на людину?!

      – Тимор-Алк каже, в тебе з регенерацією погано, – сказав парубок із подряпаною щокою, якого звали, здається, Бінор-Дан. – Ти ж просив навчити?

      Крокодил мигцем озирнувся – наскільки це було можливо для того, хто лежить у гамаку. Парубки стояли кільцем, а трохи осторонь підпирав одвірок Тимор-Алк – зеленоволосий, блідий, із поглядом відсутнім і байдужим.

      – За правилами, не заборонено допомагати товаришу між заліками, – просипів застуджений. – Ти пан сам собі чи не пан?

      – Якщо пан – давай, накажи волокнам зростатись! – і Бінор-Дан підніс вістря свого тесака до голого Крокодилового живота. М'язи напружилися самі собою.

      – Гладкий який, – сказав Бінор-Дан. – Жир важче відновити, але хто обіцяв, що буде легко?

      І провів тесаком по животу Крокодила, який зовсім не був жирним, а за останні дні так і зовсім підтягнувся.

      Крокодил засмикався, але вирватись не зміг. Ще кілька тесаків розітнули йому шкіру на плечах і грудях. З десяток лез маячило перед очима. Крокодил верескнув; хлопчаки холоднокровно розписували його, залишаючи неглибокі, довгі порізи:

      – Затягуй!

      – Тренуйся!

      – Камор-Бал не отримав громадянства – зате ти впораєшся! Вигляд крові вкидав їх в ейфорію. Хтось різав по кілька разів, хтось лише погрожував, розмахуючи ножем. Зараз Крокодил зумів би чимало дізнатися про них – але йому було не до спостережень.

      – А якщо вийняти око – відростиш назад?

      – А якщо відрізати вухо?

      Крокодил утратив самовладання й забувся, як тварина, намагаючись витряхнути себе з поганого сну. Тимор-Алк непорушно стояв в одвірку – чиєсь спітніле плече то ховало його від Крокодила, то відкривало знову. Минуло, здається, кілька хвилин – а насправді кілька секунд, – і ззовні крикнув птах. Тієї ж миті світильник метнувся в бік і загаснув. У темряві зашелестіли гамаки, і стало тихо. У тиші брудна Крокодилова лайка звучала особливо безпорадно.

      Потім чиясь тінь на мить заступила вогники в лісі. Нечутно ступаючи, увійшла людина: її очі мутнувато світилися в темряві. Від цього видовища в Крокодила мурашки побігли поза скривавленою шкірою.

      – Суки, сволота! – викрикнув він, зриваючись на вереск. Людина озирнулася. Піймала чиюсь руку, повислу з гамака.

      – Як ми вправно вирівнюємо пульс, – тихенько сказав голос Айри. – Зараховано, безсумнівно зараховано…

      Він зупинився над Крокодилом, розглядаючи його, але не кваплячись звільняти. Крокодил перестав вириватися; важко триматися гідно, коли сам собі видаєшся комашкою на предметному склі.

      – Відв'яжіть його, – негучно сказав Айра і вийшов.

* * *

      «Це вміння бути більшим, ніж ти є. Робити неможливе. Людина – сама собі пан, це перший крок. Людина панує над світом, це другий крок. Хто не пан сам собі