Україна самостійна. Іван Франко

ані патріархальною. Нагромадження сирих плодів у одних руках мусило вироджувати початки промислу, та й сама продукція рільнича обчислена була не на домашню консумпцію, а на вивіз. Взагалі треба пригадати, що історія українського торгу вивозового трохи чи не старша від писаної історії українського політичного життя; про сей торг ми маємо звістки вже у арабських писателів IX і Х віку, в договорах Олега і Ігоря з Візантією, в походах Святославових, в цілій історії Великого Новгорода і т. д. В першій половині XVII віку сей торг обнімав не тільки сирі продукти рільничі, такі, як пшеницю, шкури, мед, дерево, віск, але і вироби промислові, такі, як дьоготь, мед до пиття і спирт. Гріш золотий і срібний не був рідким гостем не тільки в панськім замку, але і в мужицькій хаті, – про се свідчить безліч золотих і срібних скарбів, позакопуваних в українській землі, свідчать інвентарії, де визначувано повинності не тільки натурою (панщиною і продуктами), але й грішми. Нема сумніву, що значна часть сих домашніх промислів на Русі, яких решта доживають ще нині свого віку, як ось кошикарство, гончарство, колодійство, шаповальство, дігтярство, гончарство, малярство і т. д., коли не почалася, то власне розвилася в ту пору до того ступеня, в котрім нинішні знавці бачать признаки доброго старого стилю і доброї старої техніки. Можна сказати сміло, що Україна – правда, під шляхетською нагайкою, – починала тоді входити на шлях загальноєвропейської цивілізації і якби не сусідство татар і не Хмельниччина, то, певно, що нині була би щонайменше йшла поруч з економічним розвоєм найпоступовіших німецьких і провінцій.

      Обставини зложилися інакше. В хвилі, коли для Німеччини скінчилася страшна 30-літня війна, розпочалася в Вкраїні 60-літня, далеко страшніша руїна, почалася тріумфами при Жовтих Водах, Корсуні та Пилявцях, а скінчилася побоїщем при Полтаві. В тій страшній огняній пробі українська свідомість народна уперше проявилася в масах народних – і се був цілий історичний плюс тих війн. Та на лихо економічні і культурні підстави, на котрих ся свідомість могла б була окріпнути і розвитися, були дотла зруйновані війнами, край зубожів, вилюднився, опустів, а закінчення війни не принесло масам народним майже ніякої полегші, а тільки дало їм інших, і не можна сказати, щоб ліпших, панів. Історія XVIII віку для українських мас народних, то поступове ослаблювання свобідного козацького елементу, ширення кріпацтва а рівночасно обкроювання і притлумлювання автономії, початків просвіти народної і всіх прав української окремішності. Московська «плеть» була так само дошкульна, як польська нагайка, та тільки гнала українську націю не на шлях поступу у цивілізації, а в безодню темноти і застою. От тим-то не диво, що свідомість національна і політична серед мас українського народу падає, що обсяг його інтересів звужується до границі власної хати, власної громади, що розуміння державного устрою стається так само міфологічне, як релігія, як примітивне розуміння природи. Та от при кінці XVIII віку Польща падає, часть українського народу входить в склад одної з великих держав європейських,