також такі мудрі, що гороїжилися та кричали: Австрія – то німецька країна, і нікому, крім родовитих німців, тут ніякі права не належаться. Та швидко навіть такі мудрі зрозуміли, що так не можна жити ані німцям, ані нікому обік них. І в Австрії були побоювання, що нехай лише трісне німецький державний обруч, то вся Австрія розскочиться як розбита бочка. А тим часом показалося, що з наданням усім меншим народам громадянських і національних прав Австрія не лише не розскочилася, але навпаки, скріпилася і виросла в силу, і чим більше права й користі здобувають собі в ній різні народи, тим сильніше вони й держаться тої Австрії, бачачи собі в ній не ворога, а захист і опору. Добре колись сказано, що чоловік утікає не від калача, але від меча. Так само й малим народам, інородцям нема ніякого інтересу відриватися від великих держав, бо, відірвані, вони не були б ані на хвилю безпечні перед сусідніми державами і їх впливами та визиском. Отже, боятися того, чого бояться російські політики, що ось, мовляв, надамо права українцям, литовцям, кавказцям та іншим інородцям, то всі вони повідриваються від Росії, на се нема ніякої підстави. Всіх тих інородців на «настоящих русских» не переробите, а навіть хоч би се яким чудом божим удалося (се досі не вдалося ніякій державі на світі), то все-таки ті частини держави уже силою свого географічного положення, відмінності землі й клімату будуть перти до заховання своєї відрубності, до своїх окремих прав і інституцій, відповідних до їх способу життя та спеціальних родів господарства, будуть жадати собі автономії. Так не забуваймо ще одного. Надання такої автономії різним окремим частинам великої держави, отже, не лише інородцям, але й «коренным русским» у різних частинах широкої держави, – то не лиш уступка, добродійство держави для людності. Ні, се держава мусить робити в своїм власнім інтересі, а коли й людність матиме при тім якісь користі, то за те вона буде обтяжена новими тягарями на удержання обік центрального ще й свого автономічного уряду. Бачимо се й в Росії на земствах, яких удержання так само лягає тягарем на людності, потребує окремих податків та коштів, як і удержання самого центрального уряду. Та се ще не значить, щоб автономія була шкідлива і непожиточна для місцевої людності. Російська держава занадто велика, щоб один центральний уряд міг лише дбати про безпечність і законність у всіх частинах і країнах, але тим менше він може дбати в кождій частині про тисячні місцеві інтереси, дрібні з погляду державного, але дуже важні для загалу місцевої людності. Дороги і шляхи, мости і греблі, недороди і місцеві випадки, пошесті й хороби, школи і лікарні – все се такі речі, що інакше залагоджуються в кождій губернії і вимагають окремого проводу й опіки не так уряду, як радше власних місцевих людей, зорганізованих для сього діла. Така автономія ніяким робом не може бути шкідлива для цілості держави, навпаки, вона корисна для неї, бо дбає за зріст добробуту і заспокоєння народних потреб у кождім куточку держави відповідно до місцевих обставин.
