– Для початку знімемо готель, – сказала Рожева Миша. – Раз у вас є місцеві діри…
– Трохи, але є, – уточнив ощадливий Матіас.
– Це дуже небезпечне місто, – сказала Рожева Миша. – Воно не призначене для туризму. Тут не люблять тих, хто, як ви, потрапили сюди без запрошення від місцевого начальства.
– Взагалі-то, – заперечив Едвард, – місто спочатку було задумане, як райське місце.
– Так, тут не зустрінеш похоронних процесій, – похмуро додала Рожева Миша.
– Але і пологового будинку тут не знайти, – вставив Матіас.
– Діти народжуються на дому? – запитала я.
– Тут не вмирають і не народжуються, – підсумував Едвард. – Головне гасло Царя-Дна озвучене нашим таксистом: ми потопаємо у вічності!
Ми стали блукати вулицями у пошуках пристойного готелю.
– Може, знімемо готель у Російському кварталі? – запропонував Едвард. – Це найвеселіший квартал у всьому місті!
– Ми приїхали сюди не для веселощів, – урезонив колегу Матіас.
Центральні вулиці були забиті іржавими автомобілями. Вони гули писклявими голосами. Водії сварилися між собою. На перехрестях сиділи жебраки, просили милостиню. Грали вуличні музики. Готелів було чимало, але всі вони були схожі на нічліжки.
– Яка діра! – сказав Едвард, коли ми виходили з чергового готелю.
– Зате вартує п’ять дірок з людини за ніч! – крикнула з вікна службовка нічліжки. – Вас тут ніхто не знайде!
– Ми самі декого шукаємо… – сказав Клоп.
– Знайшли де шукати Декого! – здивувалася службовка. – Ідіть далі по цій вулиці. На третьому перехресті поверніть наліво. Знаєте різницю між право і ліво?
– Я знаю! Я лівша! – сказав Клоп.
– Якщо ти лівша, тоді поверніть праворуч, – крикнула службовка.
На третьому перехресті ми повернули направо і побачили похилу вивіску готелю «Морзірка». Замість обіцяного Декого за конторкою сиділа товста жінка з котячим обличчям.
– Драстє, – нервово сказала вона. – Я вас уже зачекалася. Де забарилися?
– Ніде, – відповіла я.
– Я так і думала. Давайте сюди перепустки.
Ми відкріпили перепустки і передали господарці.
– Заселяйтесь! Кімнати для вас готові.
– А куди йти? – запитав Клоп.
– Прямо по коридору, а далі видно буде.
Ми так і зробили: пішли по коридору і непомітно для себе заселилися. Нам з Діаною дістався номер із сірими стінами і двома залізними скрипучими ліжками. Між ліжками на тумбочці стояла вазочка із засушеною, червоною трояндою. Рожева Миша, пред’явивши віпове посвідчення, отримала відмінний номер люкс. У неї у ванній виявилося джакузі з морською водою. Наші чоловіки-привиди зайняли схожий на наш з нянею номер. Клоп і Маринка отримали комірчину розміром із собачу будку. Не встигли ми з Діаною вимити