I добре житимем, не п’яні й не тверезі.
60
Хвилину радості в турботах не губи,
На порох не стирай під жорнами журби!
Немає жодного, хто б угадав майбутнє.
Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!
61
Фортуні попелу на голову насип,
З місяцевидою гуляй і пий! Звели б
Тебе давно у гроб думки, якби піддався.
Нікого не вернув землі холодний глиб!
62
Хіба у всесвіті найкращий твір – не ми?
В очах у розуму зіниця й зір – не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір, – це ми.
63
Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,
З тюльпановидими, веселими впивайся.
Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:
Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.
64
Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,
Хай дівчина тобі всміхається кохана!
Бо незабаром смерть, як чорна буря, зірве
Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!
65
Як гарно: на квітках – росинки прохолодні,
I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні
Було усякого – про те тепер не згадуй,
Все, що було, забудь: найкращий день —
сьогодні.
66
Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.
Живу без випивки – чи виживу, хто зна?
Та найдивніше те, що від ції хвороби
Немає й засобу, крім доброго вина.
67
Страшним потоком кров тече у мене з серця,
У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.
Кривавим жолобом зробилась кожна вія!
А вії опущу – новий потоп почнеться.
68
Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,
То як же здійснити мені мої бажання?
Коли усе, що хоче Бог, – високе й чисте,
То, значить, грішні і брудні мої бажання!
69
Ті, що освіти та знання надбали,
Що світочем наук для нас палали,
Не здужали із тьми цієї вийти:
Сказали баєчку – і в сон запали.
70
Хто землю цю створив, ким небеса підперті,
Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,
О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,
У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!
71
Свого майбутнього ніхто не прозирне.
Навіщо й думати про те, що неясне?
I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),
Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.
72
Ковтає крапельку розбурхана ріка,
На землю падає пилиночка легка.
А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,
Як та дрібнесенька у вихорі мошка?
73
Хоч у гріхах бридких мої загрузли