Мисливські усмішки (збірник). Остап Вишня

мене за це шонполники, хай кепкують з мене, – терпітиму, що ж поробиш.

      Але сказати, що «я за централку» і тільки, це все одно, що нічого не сказати.

      За яку централку?

      За курковку чи безкурковку?

      Ах, страшно говорити, що я, приміром, за безкурковку. Вже бачу презирливу посмішку он у того слухача чи читача і зневажливе:

      – За безкурковку!.. Чому саме за безкурковку?.. Ну, чому за безкурковку?… Безкурковка – це все одно, що без вуха жінка. Дивишся на неї – і жінка, як жінка, а чогось нема. Так і безкуркове ружжо. Держиш його, гладиш його, а зачепитися ні за віщо. Летить качка, а ти не знаєш, чи зведені в тебе курки, чи ні, чи пересунув ти того предохранителя, чи не пересунув. Сіпаєш-сіпаєш за собачку, а качка вже от он де. А як перед тобою курки, так тобі видно, чи вони зведені, чи вони в тебе не зведені… клац-клац! Сіп-сіп! Бах-бах! І хоч качка й летить-таки, так зате ти вистрілив і вистрілив вчасно. Ні, безкурковка ні до чого. Тільки з курками. Дід, умираючи, казав батькові, а батько – мені: «Ніколи не купуй безкуркового ружжа. Тільки з курками».