«Капуста[43] та Гетьманенко[44] розвідують про чародійство супроти гетьмана. Можуть і про Бояна дізнатися».
Якого ще в біса Бояна?
Постривай… було щось…
– Сідай, Бо…
– Боярином на Січі прозвали. Усі інші імена – забудь. Драгон читав далі. «З полку піди, на Січ не повертайся, ховайся».
Це ще чого? І раптом Драгон зрозумів чого… Зрозумів, чому ті, хто стоять при владі, полюють на чаклунів, та так, що часом досить простого доносу, навіть без доказів, щоби згубити людину.
Колись давно, ще до народження Ісуса, якийсь Дамокл почав заздрити царю Діонісію – добре, мовляв, царем бути! Цар посадив дурня на свій трон і вимовив, посміхаючись гіркою посмішкою: «А тепер поглянь угору!» Той підвів очі – і побачив меча. Підвішеного на тонесенькій нитці…
«Ось чому царі-королі та владики церковні полюють на чаклунів, ось чому воліють краще сто безневинних стратити, ніж самим безславно загинути. Бояться. Проти меча та отрути відомо, як берегтися, все-таки більшість монархів помирає своєю смертю. А чари? Страшно. Навіть якщо ворожбит свій – сьогодні свій, а завтра посварилися. Вони нас з переляку усіх знищать».
Драгон уперше подумав «нас».
Неначе за чиєюсь підказкою, він перевернув шпагу і продовжив розбирати кириличне мереживо літер.
«Концеж[45] збережи – це доказ для наших, що тепер ти Боян. Слово «Драгон» означає смок[46]».
«Ну, полковнику, ну, сучий потрох – ти хоча б пояснив, чому тепер я Боян. І що це таке – бути Бояном?!»
Киринові, який навіть подумки не звав себе Мироном, ховатися було не в новину.
Але у роздертій війною країні ховатися – не за шпига приймуть, то за розбійника.
Козак звівся на ноги, і гірка посмішка скривила його вуста, поки він шепотів:
– Обре, сховайся добре!
Розділ II
Спляча красуня та інші жінки
Якби мистецтво бачити не було втрачене 2321880-го JD,[47] або, як ще кажуть, 2321880 числа ери Скаліґера… А треба ж знати, що Жорж Скаліґер[48] (широко відомий у не таких уже й вузьких колах, бо за його підручниками навчалися студіози від Саламанки до Києва та від Падуї до Стокгольма) у 1583 р. запропонував систему, яку назвав «юліанським періодом» і за якою дні рахувалися підряд від створення світу, яке, на думку Скаліґера, відбулося 1 січня 4713 p. ante Deum.[49] Система ця виявилася дуже зручною для астрономії, історичної хронології та, звісно, для магії.
Так-от, якби мистецтво бачити не було того фатального дня втрачене… Власне, слово «втрачене» не є точним: чаклуни, як і раніше, могли бачити – хто у дзеркалі, хто у кристалі, більшість – просто у воді – події минулого, сучасного і майбутнього, проте… Проте тільки не ті, які замовляли, отож приказка «наче в воду дивився» перестала бути правдивою. Причиною (невідомою магам) стала раптова зміна швидкості обертання Землі[50] на 0,0032s, внаслідок чого усі «приціли» полетіли