– Товариші! – гукнув Іванов.
Йому треба було зіп'ятись на щось, але поруч була лише діжа, підкочена Флегонтом, і він став на весільну діжу.
Люди посунули ближче: що ж скаже на таку нагоду більшовицький на Печерську «главковерх»?
Та Іванов сказав зовсім коротко:
– Даниле і Тосю! Робіть у вашому житті все тільки так, щоб бути достойними червоного прапора.
– Ура! – залементував Харитон.
– I слава вашим батькам, що підняли на благословення прапор революції!
– Слава! – гримнули всі.
Оркестр заграв «Інтернаціонал».
І тоді все враз загомоніло, зашуміло й перемішалося. Данила з Тосею кинулися обіймати й цілувати, а тоді підхопили на руки – і не самі вони, своїми ногами, пішли навколо діжі, а попливли над усіма в повітрі, на руках дружок та бояр. Так що й не було кому кидати поліно під ноги і невідомим залишилося, хто ж першим через нього переступить і стане першим у подружжі.
І саме в цей час – коли Данила з Тосею обнесли вже третій раз – біля хвіртки знов утворилась якась колотнеча і в двір в'їхала на велосипеді студентка Марина Драгомирецька.
Марина не зрадила своєї вдачі – спізнилася і на цей раз.
Тільки велосипед під нею був неначе і не її, лискучий нікелем та з сіткою над колесами, англійський «Дукс», а якесь ламане доробало ризького заводу – найдешевшої марки.
– Невже я опізнилася? – у відчаю гукала Марина.
Скотившися з велосипеда, вона ухопила Тосю в обійми і – як обіцяно було – почала її заціловувати до смерті.
І тут виявилося, що Марина з'явилась з подарунком.
У хвіртку пара за парою ввійшли двадцятеро хлопців і двадцятеро дівчат – та всі в гарних народних строях: дівчата – в керсетках і вінках, хлопці – в вишиваних сорочках: славнозвісний хор печерської «Просвіти». Бас, баритон і тенор – Данило, Флегонт і Харитон – з поважної причини не могли з'явитись на чергову пробу, щоб практикуватись у виконанні кантати «Слава Україні», – тож весь хор повним складом прибув до них.
Хор вишикувався по голосах перед молодим подружжям і гримнув – та так, що й оркестр авіаторів не здолав би заглушити голоси, – «Славу Україні».
– Оце так-так! – ахнув народ. – Оце так весілля! Та такого і в генерал-губернатора з графом Потоцьким не було! Коли генерал-губернаторів син женився з дочкою графа Потоцького, то під вечерю терликали їм самі скрипалі з Купецького зібрання.
Андрій Іванов підійшов до студентки Драгомирецької і від душі потис їй руку. За ним потрусив руку Марині й Василь Боженко.
– Ну, панно-товаришко! – приказав притому Боженко. – Удружили! Спасибі від ім'я батьків і всього робочого класу!
Тося кинулась до Марини, і тепер вже вона почала заціловувати Марину до смерті.
Після того все ввійшло в лад. Молодих повели до кімнати і посадовили за стіл – «на посаді», тобто, на покуті, якраз проти уквітчаного гільця. Батьки посідали