Очі місіс Мелтреверс наповнилися сльозами, але вона знайшла в собі сили з гідністю попрощатися з нами. Коли ми йшли до воріт, Пуаро розвів руками.
– Eh bien, от і все! Вертаймося в Лондон, друже. Схоже, цей мішок виявився без кота. Хоча…
– Що «хоча»?
– Є-таки тут одна малесенька невідповідність. Ви помітили? Ні? У житті повно невідповідностей, і той чоловік точно не міг убити сам себе – немає такої отрути, від якої рот наповнився б кров’ю. Ні-ні, я мушу змиритися з фактом, що в цій справі все чисто і ясно… А це хто такий?
Під’їзним шляхом нам назустріч прямував високий молодик. Він проминув нас, не сказавши ні слова й навіть не кивнувши, але я встиг помітити, що його видовжене обличчя було зовсім не бліде, а навпаки, мало бронзовий відтінок, як у людини, що живе в тропічному кліматі. Садівник, який підмітав листя, на мить зупинився, і Пуаро підбіг до нього:
– Благаю, скажіть мені, хто той джентльмен? Ви його знаєте?
– Не пам’ятаю його імені, сер, хоча й чув. Він вечеряв тут минулого тижня. У вівторок.
– Швидше, mon ami, доженімо його!
Ми поспішили за чоловіком, який швидко віддалявся. На бічній терасі майнула фігура в чорному, наш переслідуваний повернув, а ми за ним, тож нашим очам відкрилася сцена зустрічі.
Місіс Мелтреверс сильно зблідла і мало не впала.
– Ви! – видихнула вона. – Я думала, що ви зараз у морі, на шляху до Східної Африки…
– Від своїх адвокатів я отримав новини, які затримали мене, – пояснив молодик. – У Шотландії помер мій старий дядько, він залишив мені трохи грошей. Тому я вирішив відкласти поїздку. А потім у газетах я прочитав сумну новину і приїхав, бо подумав, що зможу чимось допомогти. Можливо, вам потрібен буде хтось, щоб залагодити справи.
Аж тут вони побачили нас. Пуаро вийшов уперед, перепросив і пояснив, що забув у вітальні ціпок. Місіс Мелтреверс неохоче, як мені здалося, відрекомендувала чоловіків один одному.
– Мосьє Пуаро, капітан Блек.
Зав’язалася коротка ввічлива бесіда, під час якої Пуаро вдалося з’ясувати, що капітан Блек зупинився в заїзді «Якір». Забутого ціпка не знайшли (не дивно!), Пуаро знову перепросив, і ми пішли геть.
До містечка ми дісталися дуже швидко, і Пуаро попрямував у «Якір».
– Побудемо тут, поки повернеться наш друг капітан, – пояснив він. – Ви помітили, що в розмові я наголосив, що ми вертаємося в Лондон на найпершому потязі? Мабуть, ви подумали, що так воно й буде, але нам доведеться змінити плани. Ви помітили, яке обличчя було в місіс Мелтреверс, коли вона побачила молодого Блека? Відступила назад, а він – eh bien – у нього в очах сяяло кохання, правда? І цей чоловік був у маєтку у вівторок увечері – за день до смерті містера Мелтреверса. Ми мусимо з’ясувати, що тут робить капітан Блек, Гастінґсе.
Минуло півгодини, і ми побачили, що до заїзду наближається наш новий знайомий. Пуаро вийшов, якнайчемніше привітався з ним і повів у кімнату, яку ми винайняли.
– Я розказав капітанові