Роланд похитав головою.
– Як на мене, то це було більше схоже на ті порохові забавки, які барони часом запускали в небо під час учт на честь кінця року. Яскраві, дивовижні, але нічого небезпечного.
Раптом у Едді з’явилася одна ідея.
– А як роздвоєність у твоїй свідомості, Роланде, – вона зникла? Зникла, коли кістка вибухнула чи що там із нею сталося?
Він був майже впевнений, що так і було. В кіно показували, що шокова терапія практично завжди спрацьовувала. Та Роланд заперечно похитав головою.
Сюзанна поворухнулася в обіймах Едді й змінила положення.
– Ти казав, що починаєш помалу розуміти.
Роланд кивнув.
– Здається, так. Якщо мій здогад правильний, то я боюся за Джейка. Де б він не був, у який би час його не занесло, я боюся за нього.
– Тобто? – спитав Едді.
Роланд підвівся, підійшов до свого згортка шкур і почав їх розстеляти на землі.
– Годі вже на сьогодні історій і хвилювань. Час спати. Вранці ми підемо шляхом, що його лишив по собі ведмідь, і спробуємо знайти портал, який він охороняв. Дорогою я розповім вам усе, що знаю, і про все, що сталося і, по-моєму, відбувається досі.
Сказавши це, він загорнувся в стару ковдру й нову оленячу шкуру, відкотився подалі від багаття і затих.
Едді й Сюзанна вмостилися разом. Впевнившись, що стрілець уже напевно заснув, вони кохалися. Лежачи без сну, Роланд чув, як вони вовтузяться, і чув їхню розмову після любощів. Переважно вона точилася довкола нього. Він лежав тихо і незмигно дивився в темряву ще довго після того, як вони замовкли і їхнє рівне дихання злилося в одну просту ноту.
Він думав про те, як чудово бути молодим і закоханим. Це прекрасно навіть тут, хоч цей світ і перетворився на цвинтар.
«Радійте, поки можете, – подумав стрілець, – бо попереду на нас знову чекає смерть. Ми опинилися на березі кривавого струмка. І я не маю жодних сумнівів у тому, що він приведе нас до такої самої річки. А ріка впадає в океан. У цьому світі могили роззявили пащі і мертві не сплять спокійно».
Коли на сході почала займатися зоря, він заплющив очі. Трохи заснув. І йому наснився Джейк.
Едді теж бачив сон. У цьому сні він був у Нью-Йорку і йшов Другою авеню, тримаючи в руці якусь книжку.
Стояла весна. Тепле повітря міста було насичене пахощами цвіту, і душа Едді защеміла від туги за домом, наче м’яз, у якому глибоко застряг риболовний гачок. «Насолоджуйся цим сном і не дозволяй йому швидко скінчитися, – подумав він. – Смакуй його… бо це єдина твоя можливість потрапити до Нью-Йорка. Ти не можеш повернутися додому, Едді. Це вже минуле».
Він подивився на книжку і був украй здивований, побачивши заголовок – «Ти не можеш повернутися додому», автор Томас Вулф. На темно-червоній обкладинці було витиснено три предмети: ключ, троянду і двері. Едді зупинився, розкрив книгу і прочитав перший рядок. «Пустелею тікав чоловік у чорному, – написав Вулф, –