Господар колодязів. Марина и Сергей Дяченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Марина и Сергей Дяченко
Издательство: OMIKO
Серия: Світи Марини та Сергія Дяченків
Жанр произведения: Научная фантастика
Год издания: 2001
isbn:
Скачать книгу
закапала кров, жаба злизала краплю, подумала і прорекла:

      – Ні.

      Бородатого повели в двері ліворуч. Лисий запропонував жабі домохранця, а стражники вели вже наступного Юстинового товариша, на ходу підсмикуючи тому рукав…

      Нерівна шеренга хвилювалася. Когось, заспокоюючи, огріли батогом; Юстин стояв, розглядаючи жабу, намагаючись зрозуміти, страшно йому чи ні.

      Страшило всіх одне – незрозуміло, що відбувається. «Так» – «ні». Як тоді, коли Господар Колодязів кидав монетку. Майбутнє виникає щомиті…

      – Я боюся, – скиглив хлопчик.

      Акір мовчав.

      Усе відбувалося дуже швидко. Шеренга біля стіни танула; жаба видавала вирок то негайно, щойно отримавши краплю чиєїсь крові, або ж замислювалася на хвилину, і тоді лисий діставав із глечика чергового домохранця й починав спокусливо крутити у жаби перед очима. Пройшли дивне випробування перші десятеро; три було «так», сім – «ні». Пройшли випробування двадцять; вісім було «так», дванадцять – «ні». Юстин відчував, як наростає хвилювання; він стояв сорок восьмим, перед ним до жаби вирушив Акір, і, скуштувавши його кров, жаба відразу ж повідомила:

      – Так.

      Акір був сімнадцятим із тих, хто вирушив праворуч.

      Юстин вирушив до лікаря сам – стражник просто йшов поруч. Юстин простягнув руку з уже підсмикнутим рукавом; лікар, добряче вже втомлений, полоснув ланцетом, але Юстин не відчув болю. Липкий жаб’ячий язик був зовсім близько; Юстинова кров, рубіново-червона, закапала в таз, бризки полетіли на штани – жаба не відразу знайшла язиком краплю, що летить. Нарешті прийняла кров і проковтнула; Юстин чекав. У залі залишалися тільки він – і наляканий хлопчик за його спиною (не беручи до уваги, зрозуміло, лисого, лікаря, стражників і жаби).

      Лікар заліпив Юстинову руку пластирем.

      Жаба мовчала. Навколо було дуже тихо. Навіть хлопчик не схлипував.

      Жаба мовчала. Юстину вперше стало страшно в цій залі – страшно по-справжньому.

      Лисий – від нього пахло солодкувато і неприємно – витягнув із майже порожнього глечика напівздохлого придавленого домохранця. Юстин гидливо відсторонився; домохранець був непритомний, шість його ніжок безсило теліпалися, коли лисий тряс приманкою перед напівприкритими очима жаби.

      – Нажерлася, – пошепки сказав хтось із охоронців.

      Лисий кинув непритомного домохранця назад у глечик. Витягнув іншого – теж прим’ятого, але він іще подавав ознаки життя. Юстин був уражений – як він бере таку гидоту руками?!

      Новий домохранець мляво пискнув. Жаба розплющила очі.

      – Так, – глухо сказав довгий рот.

      І Юстина підхопили за плечі і підштовхнули до отвору дверей праворуч.

* * *

      Їх набралося дев’ятнадцятеро – тих, смак чиєї крові оцінений був жабою як «так». Серед нещасних – чи щасливчиків? – опинились і Акір, і огрядний юнак, який під час випробування знепритомнів, і хлопчик, допроваджений до тварюки останнім.

      Тепер із ними поводились якщо не