– Давай сюди.
Владек помацав свої порожні кишені. Хлопчик також засунув свою руку туди, зменшивши тиск на горло жертви.
Владек міцно копнув коліном у межиніжжя своєму нападнику. Той завив, хапаючись за пах. Владек кинувся на нього і став із жорстокістю дубасити. Хлопчик із Одеси Владеку був не суперником – спати у занедбаному залізничному вагоні було неабиякою розкішшю порівняно із життям у підземеллі й російському трудовому таборі. Владек зупинився лише тоді, коли його ворог розпластався на підлозі.
– Перебирайся на інший кінець вагона і сиди там, – звелів Владек. – Якщо не зробиш цього, я тебе вб’ю.
Чужинець послухався.
Владек сидів нерухомо і кілька хвилин слухав – жодного руху. Тоді він ліг і незабаром уже міцно спав.
Коли ж прокинувся, сонце сяяло крізь шпарини в даху. Він перевернувся і поглянув на свого супротивника попередньої ночі. Той лежав у позі зародка і витріщався на нього з іншого кінця вагона.
– Підійди сюди! – наказав Владек.
Хлопець не рухався.
– Ходи сюди! – повторив Владек трохи різкіше.
Чужинець підвівся. Владек нарешті міг оглянути його належним чином. Вони були приблизно одного віку, але одесит був трохи вищий на зріст, мав свіже обличчя і брудне світле волосся.
– По-перше, – сказав Владек. – Де можна знайти щось попоїсти?
– Іди за мною, – сказав хлопець і вистрибнув із вагона, не промовивши більше жодного слова.
Владек зістрибнув за ним, і вони подалися під гору до міської площі, де галасував вранішній базар. Він іще не бачив такого розмаїття їжі з часів чудових бенкетів у замку барона: ряд за рядом яток, навантажених фруктами, овочами, зеленню і навіть улюбленими горіхами. Інший підліток зауважив, що Владек був вражений такими розкошами.
– Тепер я скажу, що ми зробимо, – запропонував він. – Я зайду збоку і вкраду апельсин, а потім побіжу за ним. Ти кричи щодуху: «Хапайте злодія!» Продавець кинеться за мною, а коли побіжить, підходь і набивай свої кишені. Але не будь жадібним – бери стільки, щоб один раз наїстися. Я повернуся. Второпав?
– Авжеж, здається, – погодився Владек, намагаючись, аби його слова звучали якомога впевненіше.
– Ну, тепер побачимо, на що ти здатен, москвичу.
Одесит поглянув на нього й усміхнувся, а по тому кинувся до ятки на розі, вхопив апельсин із вершини піраміди і кинув зауваження продавцю, що той працює занадто повільно. Він озирнувся на Владека, який зовсім забув, що треба кричати: «Хапайте злодія!». Але власник ятки все одно кинувся переслідувати крадія. Усі очі були прикуті до його змовника, а Владек кинувся мерщій набивати кишені плодами. Коли гендляр уже майже впіймав злодія, той кинув у нього помаранчем. Чоловік зупинився, щоб підняти фрукт, затиснув його у кулак і повернувся до ятки, гучно лаючись дорогою, звертаючись до інших продавців.
Владека аж трясло на радощах, коли якась міцна рука лягла на його