Одеса була не так далеко від Москви, як Іркутськ, на довжину великого пальця за схемою лікаря, а в реальності – сімсот миль. Коли Владек вивчав цю саморобну мапу, то відволікався на чергову гру в пристінок, в яку грали інші пасажири. Він склав аркуш, поклав його до кишені й уважніше зацікавився грою. Там грали азартно, але лише один гравець здебільшого вигравав, інші ж весь час програвали. Стало ясно, що у потягах працювала добре організована банда. Владек вирішив скористатися новою нагодою.
Він підсунувся ближче і зайняв місце в колі гравців. Щоразу, коли шахрай програвав двічі поспіль, Владек ставив один рубль і подвоював свою ставку, доки не вигравав. Той, хто програв, жодного разу навіть не глянув у його бік. До того часу, як вони дісталися до наступної станції, Владек виграв чотирнадцять рублів, за два з яких купив собі іще одне яблуко і тарілку гарячої юшки. Він виграв достатньо, щоб протриматися всю подорож до Одеси, й усміхнувся на одну думку про те, що може долучитися до гри, коли повернеться назад у потяг.
Коли він ступив у вагон, якийсь п’ястук поцілив йому в голову, і підліток покотився коридором. Його руку закрутили за спину, а обличчя боляче притисли до вікна вагона. З носа підлітка юшила кров, і він відчував лезо ножа, що торкнулося його вуха.
– Чуєш мене, хлопче?
– Так, – сказав Владек, не наважуючись ворухнутися.
– Якщо ти знову повернешся до мого вагона, я відріжу це вухо. Тоді ти більше не зможеш мене чути, правильно?
– Не зможу, пане, – пробелькотів він.
Підліток відчув, як ніж дряпонув шкіру за його вухом, і кров потекла по шиї.
– Нехай це буде попередженням для тебе, хлопче.
Чиєсь коліно раптом врізалося в його спину з такою силою, що Владек звалився на підлогу. Руки обмацали його кишені й відібрали нещодавно набуті рублі.
– Це моє, гадаю, – сказав чийсь голос.
Кров іще юшила з носа Владека і з-за вуха. Коли він знайшов у собі відвагу озирнутися, то виявив, що сам-один. Жодних ознак гравця не спостерігалося, а інші пасажири трималися на відстані. Хлопець спробував підвестися, але його тіло відмовилося коритися наказові мозку, тому він залишився лежати у коридорі іще на кілька хвилин. Коли ж підліток нарешті зміг звестися на ноги, то повільно почалапав до іншого вагона, подалі від попереднього, наскільки це було можливо, а його самооцінка значно впала. Хлопець зайняв місце у вагоні, заповненому здебільшого жінками та дітьми, й упав у глибокий сон.
На наступній зупинці Владек не виходив із потяга, і коли той рушив, він знову заснув. Підліток їв, спав і мріяв. Нарешті, через чотири дні і п’ять ночей потяг прибув на перон Одеського вокзалу. Там відбулося традиційне перевіряння квитків за стійкою, але його папери були в порядку, тому охоронець лише глянув на хлопця. Тепер він залишився сам. Але у Владека ще було сто п’ятдесят