Далі вона зайнялася футболкою. Розстебнула булавку, ще липучки й стягнула з неї каптур. Однак через трупне заціпеніння футболку зняти було не так просто. Мора взяла ножиці й розрізала її посередині. Тканина розійшлася, відкривши ще один шар.
Це заскочило її зненацька: тканина тісно огортала груди, скріплена попереду двома булавками.
– А це для чого? – спитав Фрост.
– Схоже, вона перев’язала груди, – відповіла Мора.
– Чому?
– Не маю жодного уявлення.
– Може, це замість бюстгальтера? – припустила Ріццолі.
– Не уявляю, чому вона замінила б його цим. Погляньте, як тісно зав’язана тканина. Це мало бути незручно.
Ріццолі пирхнула.
– Наче бюстгальтери бувають зручні.
– Це ж не щось релігійне? – запитав Фрост. – Не частина вбрання?
– Ні, звичайний еластичний бандаж. Такий можна купити в аптеці, перетягнути вивихнуту ногу.
– Але звідки нам знати, що зазвичай носять черниці? Тобто вони ж під цими рясами спокійно можуть мати чорне мереживо й сітку.
Ніхто не засміявся.
Мора подивилася на Каміллу. Її раптом вразила символічність перев’язаних грудей. Прихованість, пригноблення жіночності, утиск до повної покори. Про що думала Камілла, коли перев’язувала груди, коли еластичний бандаж торкався її шкіри? Чи відчувала огиду до цього нагадування про її жіночність? Може, почувалася дедалі чистішою, поки груди зникали під шарами тканини, сплющуючи її форми, заперечуючи сексуальність?
Вона розстебнула булавки, поклала їх на тацю. Тоді, з допомогою Йошими, почала розгортати бандаж, поступово оголюючи тіло. Навіть еластична тканина не могла змусити здорову плоть стати зовсім непомітною. Останній шар було знято, відкрилися стиглі молоді груди зі слідами бандажу на шкірі. Інші жінки пишалися б такими грудьми, а Камілла Маджіннес ховала їх, наче соромилася.
Лишилося зняти тільки один предмет одягу. Бавовняні труси.
Мора взялася за еластичний пояс, потягла білизну вниз по стегнах. На прокладці було лише кілька краплин крові.
– Прокладка свіжа, – завважила Ріццолі. – Схоже, вона її саме змінила.
Та Мора дивилася не на прокладку. Вона не зводила очей з живота, який мішком висів поміж тазових кісток, що випирали. На білій шкірі виділялися сріблясті смуги. Вона мовчала, усвідомлюючи значення цих смужок і думаючи про замотані груди.
Тоді повернулася до таці, на яку поклала бандаж, і взялася поволі розгортати його, вивчаючи тканину.
– Що ви шукаєте? – спитала Ріццолі.
– Плями, –