Він виклав на стіл вечерю: сир, хліб, тверду як камінь копчену ковбасу, шпроти. Було й холодне пиво. Ми їли, як загін зголоднілих молотників. Тоді взялися до «Карла». Години зо дві морочилися з ним, перевірили й помастили всі підшипники. Потім ми з Ленцом повечеряли вдруге. Готфрід увімкнув світло й на «форді». Під час аварії одна з його фар випадково вціліла. Тепер вона стирчала на задертому вгору шасі, кидаючи жмут світла кудись у небо.
Ленц, задоволений, обернувся.
– А тепер, Роббі, неси-но сюди пляшки. Справимо Свято квітучого дерева!
Я поставив на стіл коньяк, джин і дві чарки.
– А ти? – запитав Готфрід.
– Я не питиму нічого.
– Як це так? Чого?
– Бо в мене пропала охота до цієї проклятої пиятики.
Ленц уважно глянув на мене, а тоді, звертаючись до Кестера, сказав:
– Наш малий з’їхав з глузду.
– Дай йому спокій, якщо він не хоче, – відповів Кестер.
Ленц налив собі повну чарку.
– Хлопець уже з якогось часу трохи звихнений.
– Це ще не найгірше, – промовив я.
Над фабричним дахом, навпроти нас, викотився великий червоний місяць. Якийсь час ми сиділи мовчки.
– Скажи-но мені, Готфріде, – почав я, – ти фахівець у справах кохання, правда ж?
– Фахівець? Я старий майстер у справі кохання, – відповів скромно Ленц.
– Добре. Я хотів би знати, чи завжди закохані поводяться по-дурному?
– Як це так, по-дурному?
– Та от так, ніби ти напідпитку. Базікають казна-що, плетуть дурниці, брешуть…
Ленц зареготав:
– Слухай, малий! Кохання – це омана. Чудесна омана матері-природи. Глянь на цю сливу! Вона саме тепер обманює нас. Причепурилась, удає з себе гарнішу, ніж буде потім. Було б жахливо, якби кохання мало хоч якийсь стосунок до правди. Хвалити Бога, проклятущі моралісти не все ще змогли підкорити собі.
Я підвівся.
– То ти вважаєш, що без домішки омани цього взагалі не буває?
– Не буває, малий.
– Але ж тоді можна здорово в дурні пошитися…
Ленц усміхнувся.
– Запам’ятай, хлопче: ніколи, ніколи, ніколи в світі не пошиєшся ти в дурні перед жінкою, якщо робитимеш будь-що заради неї. Навіть коли б грав найбанальнішу комедію! Роби, що хочеш – ходи на голові, плети дурниці, пишайся, як павич, співай їй серенади, тільки одного не роби: не будь із нею діловим, не будь розсудливим!
Я пожвавішав.
– А ти як думаєш, Отто?
Кестер засміявся:
– Мабуть, так воно й насправді…
Він підвівся й відкрив капот на «Карлі». Я приніс пляшку рому, ще одну чарку й поставив на стіл. Отто завів машину. Мотор захурчав глухо й спокійно. Ленц поклав ноги на підвіконня і втупився поглядом у ніч. Я підсів до нього.
– Тобі доводилося коли-небудь напитися в присутності жінки?
– І не раз, – відповів він, не поворухнувшись.
– Ну й як?
Він скоса глянув на мене.
– Ти хочеш знати: що робити, коли щось накоїв?