Він вирішив не виказувати роздратованості, хай лише для того, аби довести Барбі, що вона хибно його змалювала. Корсо вже хвилин десять перемішував каву – і на блюдці її було рівно стільки, скільки в самій філіжанці.
Відклав ложечку й додав з відтінком мрійливості в голосі:
– Так чи інак я мушу добитися опіки над сином. Емілія… небезпечна.
– Сподіваюся, ти не будеш розводитися далі щодо цього?
– Не буду.
– Що каже твій адвокат?
– Нібито мені вдасться переконати суддю, лише якщо спіймаю покидька зі «Сквонка».
– Нарешті гарна новина.
Від скинув на неї очима.
– Гадаєш?
– Звичайно. Ми його схопимо за яйця.
Вона підвелася, намацала кишені й шпурнула на столик п’ять євро.
– Вертаюся. Приєднаюся до інших і майнемо на обшук.
Вона схопила торбинку й повернулася спиною.
– То можна розраховувати на твоє свідчення чи ні? – знову запитав Корсо.
– Авжеж. – Вона підморгнула. – І не забуду наголосити, що ти в нас найкращий стрілець із короткоствольної зброї.
19
Геть отетерілий Корсо повернувся до автівки й почав безцільно кататися вулицями. Вечір оповив м’якою габою набережні; під звабливою запоною тіні Париж наїжачився… ніби його вдарило струмом.
Стефан спробував зателефонувати Емілії, але вона так і не відповіла. Він уявляв собі Таде, хлопчика зі скуйовдженою білявою кучмою й темними очима (як у матері) – і в нього у грудях щось стискалося, мов від удару каменем, кинутим якимось бешкетником. Згадав, що не зможе бачитися із сином протягом місяця, проте ніхто не попереджав про вимушений карантин, і він не встиг навіть попрощатися з малим, це вже занадто – насправді занадто.
У подальшому можна очікувати й гіршого. Без сумніву, йому не довірять сина. Він буде змушений задовольнятися крихтами з чужого столу, і щовечора його гризтимуть думки про те, що Емілія може затягнути хлопчика до садо-мазо-ігор.
Очі закипіли слізьми. В такі миті, як за старих добрих часів, у ньому прокидалися демони, приспані на дні душі. Для колишнього наркомана роки без зілля були ніби стіною, яку він терпляче вибудовував на хисткій поверхні. Щойно придивишся до неї ближче – і вона розсиплеться на друзки…
Він повернув у бік Королівського моста, щоб дістатися до правого берега, й рушив у зворотному напрямку. Ліхтарі запалювалися вздовж Луврського музею, і це було схоже на одкровення: тепер він знав, куди мчав.
Кілька місяців тому Корсо знайшов собі ідеальну коханку: молоду, лагідну, скромну. Повнява чорнявка не була красунею, але під широкими сукнями ховала розкішні форми. Пересічна дівчина в окулярах і пов’язці, якою вона стягувала собі волосся на зразок Кіта Річардса, ніколи явно не палала бажанням, але навдивовижу легко розкріпачувалася в ліжку. І в такий спосіб у нього створювалося враження, що він натрапив на істоту, яку можна зіпсувати,