– Від шести до восьми довбаних годин.
– Фактично вся ніч.
– Краще влаштуватися зручніше.
Сенді надула губи і закрила шкіряний чохол від планшета.
– Уявіть собі. Мені лишився останній рівень «Бульбашок».
Уся ніч. Дарбі гойдалася на дешевому стільці, обхопивши руками коліна. Її накрило дивне відчуття тривоги, такий собі повільно усвідомлений жах, який, можливо, відчула її мати, знайшовши ту першу пухлину під пахвою. Ні паніки, ні боротьби, ані заперечення, лише тремтяча мить, коли повсякденне життя стає спаскудженим.
Мине всенька ніч, доки снігоприбиральні машини приїдуть сюди…
Тхорячий Писок відкашлявся, гучно заклекотівши, і всі подивилися на нього. Той і досі стояв за стільцем Дарбі і дихав їй у шию. Він звернувся до усіх присутніх, мова була повільна і нечітка:
– Я Ларс.
Тиша.
– Мене… – Він вдихнув ротом. – Мене звати… Ларсом.
Ніхто не відповів.
Дарбі напружилася, розуміючи, що це, ймовірно, вперше Ешлі, Ед і Сенді чують, як він говорить. У повітрі зависла незручна пауза.
– О… – Ешлі легко усміхнувся до нього. – Зрозуміло, Ларсе.
– Знаєте… – Ларс ковтнув, рук із кишень куртки він не виймав. – Коли вже ми будемо… е-е-е, тут якийсь час. Краще представитися. Отже, е-е-е, всім привіт, мене звати Ларсом.
…І я, ймовірно, власник фургона із замкненою дитиною.
Мозок Дарсі пульсував, вона не контролювала думок, її нерви звивалися й іскрилися, наче дроти під напругою.
І ми всі тут у пастці з тобою.
У цій крихітній зоні відпочинку.
На всю ніч.
– Приємно познайомитися, – промовив Ед. – Як ставишся до продуктів компанії «Apple»?
Після двадцяти хвилин стратегічних балачок Дарбі зіставила всі припарковані надворі автівки з їхніми водіями.
Та, що похована під снігом, належала Ешлі. Він перший сюди приїхав, десь після третьої години по обіді, і знайшов безлюдну зону відпочинку з буркотливим радіо і несвіжою кавою. Він не поспішав перетинати хребет Бекбон, бо вирішив, що краще не ризикувати. Ешлі був студентом, як і вона, – технічний університет у Солт-Лейк-Сіті19 чи щось подібне. Тепер, коли крига скресла, він став абсолютним базікалом з усмішкою Чеширського кота – широкою і білозубою. Дарбі довідалась, що він планував поїхати до Лас-Вегаса зі своїм дядьком, аби потрапити на якусь виставу ілюзіоністів. Вона дізналася, що він ненавидить гриби, але обожнює кінзу. І, Господи, він не міг не сказати: «Ешлі – це абсолютно прийнятне чоловіче ім’я».
– Авжеж, – промовив Ед.
Старша парочка була обережнішою, але Дарбі тепер знала, що червоний «форд» насправді належав Сенді, а не Еду, як вона припустила спочатку. Дарбі також здивувалася, дізнавшись, що вони навіть не одружені, хоча сварилися, як подружжя. Насправді, вони були двоюрідними братом і сестрою, і Сенді везла їх обох до Денвера в гості до рідних на Різдво. Одинадцятигодинна поїздка, судячи з усього. Ед нещодавно мав певні проблеми,