Самотність у Мережі. Януш Вишневский

кузова, що тільки й залишився після згорання салону мазди. Дівчинці у возику нічого не сталось. Від студента залишились обпалені останки. Він був одинаком. Батьки купили йому авто, коли він вступив у навчальний заклад. Неповних 20 років. Вони ще не знають. Мешкають недалеко. В Ерланґені. Коли він закінчить цей протокол, мусить поїхати до них і все їм сказати. Що їхній син помер, і від нього залишився впаяний слід на внутрішній стороні кузова і попіл з того, у що він був убраний.

      Додому він повернувся метро. Залишив моторолер під стіною віадуку. Не міг заснути. Даремно намагався читати. Не міг зосередитись. Витягнув вино і ввімкнув музику. Сів у спальні на підлозі біля ліжка і пив з пляшки. Думав про батьків того студента. Він хотів би їм сказати, що це можна пережити. Він хотів би їм це сказати до того, як у них з’явиться той поліціянт. Він думав про нього, про поліціянта в шкіряній куртці. Раптом він здався йому геройським і шляхетним. І думав про ту румунку. Чи можна жити, знаючи це, і не збожеволіти?