– Гаразд. Ти про це взагалі не думав, просто поплив за течією, але якщо ти вирішив, що той арешт на бейсбольному стадіоні відбувся тільки через мого сина, то раджу тобі ще раз й уважніше придивитися до фотографій із місця злочину та згадати про додаток до звіту про розтин, що надіслала Фелісіті Акерман. Такі хлопці на одній жертві ніколи не спиняються.
Семюелз знову почав заходитися рум’янцем.
– Хочеш сказати, що я фотографій не дивився і звіту не читав? Господи, Ралфе, це ж я назвав його сраним канібалом, на камеру.
Ралф провів долонею по щоці. Щетина вже пошкрябувала шкіру.
– Нема резону зараз сперечатись, хто що сказав чи хто що зробив. Головне пам’ятати – немає значення, хто першим дістанеться тих записів із камер спостереження. Якщо навіть Пеллі, то він усе одно не зможе взяти їх попід пахви й понести геть, правда? І стерти теж не зможе.
– Правда, – відповів Семюелз. – Та й, зрештою, ті записи можуть бути не дуже переконливі. Як-от ми побачимо на відео чоловіка, просто схожого на Мейтленда…
– Точно. А довести, що це саме він, ґрунтуючись на кількох кадрах, – це вже зовсім інша матерія. Особливо проти наших свідків і відбитків, – Ралф устав і прочинив двері. – Може так статися, що той відеоматеріал – ще не найважливіший доказ. Мені треба декому зателефонувати. Давно вже треба було.
Семюелз пішов за ним у приймальню. Сенді Мак-Ґілл сиділа на телефоні. Ралф наблизився до жінки й провів ребром долоні собі по горлу. Вона поклала слухавку й очікувально на нього глянула.
– Еверетт Раундгілл, – сказав Ралф. – Голова кафедри викладачів англійської в старших класах. Знайди його номер і зв’яжися з ним.
– Знайти його номер – не проблема, він у мене вже є, – відповіла Сенді. – Раундгілл уже двічі телефонував, хотів поговорити з чільним слідчим, але я фактично відказала йому стати в чергу.
Сенді підібрала стос записок із позначкою «ПОКИ ВАС НЕ БУЛО» і помахала ним перед Ралфом.
– Я збиралася покласти їх вам на стіл, щоб ви завтра переглянули. Знаю, що неділя, та я всім казала, що ви майже напевне прийдете на роботу.
Утупившись в підлогу, а не в чоловіка поруч себе, Білл Семюелз дуже повільно промовив:
– Раундгілл телефонував. Двічі. Мені це не подобається. Не подобається взагалі.
3
Того суботнього вечора Ралф повернувся додому за чверть одинадцята. Натиснув кнопку пускового механізму, що піднімав двері, заїхав у гараж, знов натиснув кнопку. Двері слухняно заторохкотіли вниз своїми рейками – хоч щось у цьому світі лишається нормальним і зрозумілим. Натисни на кнопку «А», і якщо в акумуляторному відсіку пульта стоять відносно свіжі «дюрасели», то гаражні двері «С» відчиняться й зачиняться.
Ралф вимкнув двигун і лишився просто сидіти в темряві, постукуючи по керму обручкою й пригадуючи пісеньку зі своїх бурхливих підліткових років: «Голений і стрижений… марафет! Співає дім розпусти… квартет!».[65]
Прочинилися двері, і вийшла Джинетт, зап’ята