– Розкажи ж мені, хто довідався, що в сій корчмі шинкували чорти? Як про се розказують?
– От як про се розказують старі люди, – почав парубок. – Ще за часів Січі, недалечко од сієї корчми, доживав віку старий запорожець. Мав він хату на дві половини, – на одній у світличці сам жив, а на другій жила бабуся, що його годувала і доглядала. Запорожця того всі поважали, бо дуже добра і чесна була людина; не гнула перед ним кирпи і старшина, ходили до його і прості люди, деколи заходили й татари (бо й по-татарськи знав), і жиди; та він і чортів не цуравсь: інколи й біси до його навертались, то він було розпитує їх і бавиться з ними.
Раз, перед Різдвом, тільки що вернувся він з всеношної, чує – щось шкряба біля дверей. Запорожець думав, що кішка, – тільки відчинив, а в хату шасть чорт; хука в лапки і підскакує халяндри, бачите – дуже приморозило, так чорта пройняв циганський піт.
– Та й змерз же! – каже чорт, – такий мороз, що аж очі злипаються! Будьте ласкаві, добродію, пустіть погріться.
– Грійся, вражий сину, – каже запорожець, поскубши тихенько за вухо чорта.
– Спасибі вам, добродію, – каже чорт, – за вашу ласку. – Та й сів біля грубки.
– Відкіля се, – спитав і запорожець, – нечиста мати тебе принесла?
– Здалека, – каже чорт, – аж з того краю світу!
– Що ж ти там робив? – спитав старий.
– Звісно що, – каже чорт, – іскушав людей. Що ж нам, чортам, більше й робить…
– І не обридне вам, – каже запорожець, – чорти батька зна чого блукать по світу! пора б вже вам і вгамуваться…
– Е, добродію, – каже чорт, збіднившись, – не наша сила, не наша й воля; і в нас є старшина, сиріч начальство… треба, бачите, слухаться; скачи враже, як пан каже. А то який би його біс отак і по світу товкся! Подивіться лишень на мене: гасаючи, всі кігтики на лапках попритирав, і шерсть на боках повилазила!.. Та ще коли б ви знали, що вони вигадують тамечки у пеклі: понастроювали скрізь тих шинків, корчем, запроваджують бенкети, ігрища, гоцаки, гропаки, гопаки!..
– Невелика ще біда, – каже запорожець, – з тих шинків, корчем і ігрищів: прийде чоловік у шинок, вип’є собі на здоров’я чарку горілки, з’їсть оселедець, другий; зберуться на празник або в неділю парубки та дівчата, погуляють собі, потанцюють, а деякі спаруються і одружаться…
– Коли б так! – каже чорт, – то б нічого було й казать; а то хоч би і в сій корчмі, що біля вас… Чи ви знаєте, добродію, хто там шинкує?..
– Казали – якийсь жид, – каже запорожець.
– Який вам жид! – одказав чорт зареготавшись, – наш-таки чорт та ще й з Києва відьми налітають.
– Глянь! – каже запорожець, – не знав я сього, а то б пішов подивиться!.. А ти ж, чорте, – пита, – що там робиш?
– Що я роблю?.. Танцюю, – каже чорт, – сьогодні важний задамо бенкет, і музика таки наша, пекельна, буде, а вже які відьми з Києва назлітаються, навіки гарні! Приходьте, добродію, до нас, побачите, як я буду танцювать