А знайомих дантист мав ледве не половину Львова. Перше, що почув від нього Клим: «Половина міста знає Шацького, інших Шацький знає сам». Тоді ця заява виглядала хвалькуватою. Та згодом Кошовий мав безліч можливостей переконатися: якщо той і перебільшував, то не аж так. Ходити з Йозефом вулицями Клим зарікся вже давно: дантист не міг пересуватися інакше, крім як підтюпцем, і раз по раз зупинявся, вітаючись та перекидаючись кількома фразами з черговим колегою. Коли ж Шацький ніс чергову львівську побрехеньку, зі швидкої ходи навіть переходив на біг. При розмові він ще й ковтав літеру «р». Не гаркавив грубо, не грасірував м’яко – не вимовляв, пропускав у слові.
Під крислатим капелюхом мав кучму волосся, котра лиш збоку виглядала неохайною. Насправді ж воно погано лягало під гребінець і не збивалося під головним убором. Зате за бородою вдавалося доглядати краще. З боків видовженого черепу стирчали м’ясисті, трошки сторчкуваті вуха. Ніс, який цікавий дантист любив пхати не у свої справи, від чого й потерпав, був прямим, трохи зашироким, із невеличкою орлиною горбинкою.
Попри позірне перебування у вирі подій та тримання руки на пульсі львівського повсякденного життя, Йозеф Шацький прикривав цим свою внутрішню самотність. Цим він і привабив Клима Кошового: той теж почувався чужим у місті, куди його закинуло тоді волею долі, й шукав споріднену душу. Щоправда, Шацький мав власну історію самоти. Змолоду був нестриманий у багатьох речах, дозволяючи всі життєві радощі, котрі ладен дозволити собі чоловік. Та одружившись із Естер, донькою крамаря Ісаака Боярського, завівши лікарську практику й чотирьох дітей, Йозеф дедалі більше став розчинятися в рутині родинного повсякдення. Холерична натура бунтувала проти одноманітності, але разом із тим Шацький розумів: він, як глава сімейства, мусить дбати про добробут та навчання дітей.
Але бажання бути в гущині подій час від часу переважало, і в такі моменти краще, що могло статися з Йозефом, – ув’язнення в камері на ніч. Естер Шацька, котра всякий раз раділа, що не сталося нічого гіршого, потому скручувала чоловіка в бублик. Він же, називаючи дружину не інакше, як своєю фейгале,[25] після кожної такої пригоди ставав шовковим. До наступного випадку. Та відтоді, як Кошовий заприятелював із родиною Шацьких, пані Естер давала чоловікові послаблення, якщо допомоги потребував Клим. По-перше, вона переконалася: Кошовий став для її Шацького своєрідним янголом-охоронцем. А по-друге, її розпирала гордість від знайомства з такою видатною особистістю – бо високо цінувала здібності молодого пана, котрий завдяки своїм талантам ладнав різні непрості справи, після чого ставав на якийсь час героєм газетних публікацій. Самолюбство Естер Шацької тішив майже нікому не відомий факт, що без активної допомоги її всюдисущого чоловіка пан Кошовий не досяг би своїх гучних успіхів.
Ось