Пригоди Клима Кошового. Продовження. Андрей Кокотюха. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Андрей Кокотюха
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Исторические детективы
Год издания: 2019
isbn: 978-617-7463-80-0
Скачать книгу
кілька разів. Він навіть примружив очі, аби трошки заспокоїлося. Тоді запитав обережно, ніби боявся налякати:

      – Що ти хотів побачити?

      – Там, – Лука знову кивнув у бік віконця.

      – Добре, там. На що дивитися збирався?

      Раптом Лука почервонів, зовсім по-дитячому. Краї вух стали багряними, пашіли, хоч прикурюй від них. Губи витягнулися в трубочку, потім розтягнулися в черговій кумедній та безпомічній водночас посмішці. З кутика, цього разу – іншого, знову потягнулася підборіддям тонка слинява цівка.

      Кошовому вкотре закортіло дати йому носовичка. Та перемогла вроджена чистоплотність. Бо одне діло – завітати час від часу до жебрацьких барів, питних закладів на пролетарських околицях чи зустрічатися з мешканцями міського дна в кнайпах із сумнівною репутацією, на кшталт «Під вошею». І зовсім інше – витирати слюні та соплі таким ось типам. Хай навіть це клієнт, з яким він сам вирішив працювати. Зазираючи до гнидників, Клим так само намагався без потреби ні до чого не торкатися там руками.

      – Кажи все, – підбадьорив він. – Мені можна. Як лікарю.

      – Як вони тойво…

      – Що саме, – наполягав Кошовий, хоча вже здогадався.

      – Ну теє… Любляться…

      Дуже кумедно виглядало, як велетень із силою ведмедя та розумом дитини червоніє й затинається, говорячи про звичайні для інших речі. Та Клим відкинув зайві зараз емоції, бо відчув: нарешті наближається дуже важливий момент. Він витримав коротку паузу перед наступним запитанням:

      – Отже, Лукане, ти підглядав за тим, як ті панночки любляться з чоловіками?

      – Еге.

      Чи Кошовому здалося, чи хлоп зрадів, бо нарешті співбесідник почав його розуміти. Принаймні, в очах, дотепер безбарвних, блиснули живі вогники. Луку зацікавило те, що з ним відбувається. Тож далі треба поводитися ще обережніше, аби не відлякнути.

      – А як тобі то вдавалося, Лукане?

      – Тамті кобєти мешкають унизу, – охоче пояснив той. – Можна зазирнути у віконце. Я ж бачте який в мамці!

      Сказавши так, парубійко підвівся на весь зріст, гордо демонструючи свою незвичну статуру.

      – Вони хіба завіс не запинали?

      – Так шпарина є! Ги-ги, від мене не запнешся! – тепер Лука вже явно пишався собою.

      – А тебе бачили?

      – Та де! Нє.

      Кошовий знову витримав паузу.

      – Ота панна, через яку ти тут, – вона з ким була, бачив?

      – Із паном! – охоче відповів хлоп. – Лиш він мене видів, гримнув, я забіг. Тоді назад зазирнув. Побачив, що та панна ся врізала й зомліла. Той забіг, аби забрати лезо, би’сь далі не тойво.

      Є!

      Кошовий не стримався, плеснув у долоні, з переможним виглядом відкинувся на спинку стільця. Лука, вирішивши, що це така гра, теж ляснув п’ятірнями. Дивлячись на клієнта знизу вгору, Клим підморгнув йому.

      Таки не прогадав.

      Перемога.

      – Люди бачили прикметного парубійка на вулиці із закривавленою бритвою в руці. Він ніс її обережно, двома пальцями. Тримав лівою рукою, бо шульга. Звісно, таке видовище у світлі чуток про різника, котрий убиває на Городоцькій