– Якщо ви тільки здіймете руку на кого-небудь, із ким я… – почала вона.
– Йому, звісно, добре перепаде, – ошкірився Лонг. – Котюзі по заслузі. Кожному блазнюкові, що стає між хлопцем та його дівчиною, треба дати прочуханки.
– Але я не ваша дівчина і, що б ви там не казали, ніколи нею не буду.
– Лютуйте, голубонько, – кивнув він схвально. – І це мені в вас до вподоби. – У-у, яка гаряча! Люблю жінок з перцем! А то ж нащо чоловікові якась гладка корова? Еге ж, колода мертвецька! А ви в мене жива, та ще й така запекла!
Сексон зупинилась біля свого будинку й поклала руку на хвіртку.
– Прощавайте, – сказала вона. – Мені час додому.
– Виходьте пізніше, погуляємо в Айдор-парку, – запропонував він.
– Ні, я щось нездужаю. Повечеряю і одразу до ліжка.
– Ага, – глузливо прокоментував він. – Набираєтеся сили, щоб завтра ввечері гасати, еге ж?
Вона нетерпляче стукнула хвірткою і ввійшла на подвір’я.
– Я вас попередив, – додав він, – Якщо ви підете завтра не зі мною, хтось буде битий.
– Сподіваюся, що ви, – дала вона йому відкоша.
Він закинув голову назад, зареготався і, випнувши могутні груди, підважив свої ручиська. Цей рух нагадав їй бридку здоровезну мавпу, яку вона бачила колись у цирку.
– Що ж, бувайте! – сказав він. – Побачимося завтра ввечері в «Джерманії».
– Я не казала вам, що буду саме в тій залі.
– Але й не казали, що не будете. Дарма, – я однаково прийду і проведу вас додому, так і знайте. Та не забудьте залишити для мене якнайбільше вальсів. Оце так. А лютуватись – лютуйте собі на здоров’я, це вам личить!
Розділ VIII
Коли музика змовкла, Сексон, спираючись на руку Біллі, зупинилася з ним коло широких дверей до танцювальної зали. Вони шукали вільного місця сісти. Аж раптом де не взявся Чарлі Лонг; очевидячки, оце тільки прийшовши сюди, він заступив їм дорогу.
– То це ти – перечепа, га? – сердито вигукнув він, і його брови погрозливо стиснулись.
– Хто? Я? – спокійно спитав Біллі. – Помиляєшся, молодче. Я ні до кого не чіпляюсь.
– Я тобі голову провалю, як зараз же відси не заберешся!
– Мені зовсім не хочеться з головою розлучатися, – протяжно відказав Біллі. – Ходімо, Сексон.