Стріляти, полювати, битися, білувати туші, коптити м’ясо, брюхатити герл і – як вершина – стати одним із вождів: жерти від пуза, вершити Закон. Де в цьому списку «читати книжки»? Кому це може стати в нагоді? І найголовніше – навіщо?
Ховатися від когось у забитій іззовні кімнаті було смішно, особливо після гучного чхання, і Книжник попрямував до сховища, навіть не пригинаючись. Це була його територія. Тут він знав кожну полицю, кожен стелаж. Зрештою, тут він провів десять років свого життя.
Вікон у сховищі не було, і Книжник залишив двері відчиненими. Він звичним рухом зачепив рукою сходи і покотив їх уздовж полиць, до третього від входу стелажа.
Там Книжник піднявся на самий верх і намацав на полиці згорток – його схованка лишилася цілою, але все одно, увійшовши в освітлений зал Бібліотеки, Тім не втримався і, присівши навпочіпки, розкрив пакет, щоб подивитися вміст.
Атлас і книжечка у вицвілій палітурці з напівстертим написом «Diary» на обкладинці. На жовтуватому папері бісер рукописних рядків, малюнки…
Порядок.
Він загорнув усе в шматок тканини і піднявся з колін.
Перед ним, посміхаючись, стояв Нога.
– Облом знав, що ти не витримаєш і повернешся за своїм сміттям, – сказав він, скалячи нерівні зуби, і вдарив Книжника в лоб своїм кулачищем.
Книжник розплющив очі через декілька хвилин.
Він не втратив свідомість від удару, просто на деякий час опинився поза своїм тілом, позбавлений можливості ним управляти. Голова гула, немов залізна бочка, по якій стукнули молотом. Саднила спина – Тім згадав, що Нога волік його по кам’яній підлозі, схопивши за щиколотку, і залишив валятися біля каміна. Згорток зі своїми скарбами Книжник із рук не випустив, так і притискав до грудей.
– Очухався? – запитав Нога, нависаючи над ним. – Ти, хробаче, тепер закінчиш своє погане життя в петлі. Або заб’ємо тебе камінням… Закон знаєш? Вигнаний не повинен повертатися. Ніколи. А ти, дурню, повернувся і тепер, бл…ь, здохнеш через свої срані книжки…
Вождь ховався в Бібліотеці не один, із ним були два мисливці – Різник і Шкутильгало. Книжник знав обох. Вони ще недавно ходили в тінах і стали челами всього рік тому. Різник був майстром білувати туші і нарізати м’ясо стрічками для в’ялення, Шкутильгало, будучи ще кідом, невдало стрибнув із дерева і тепер шкутильгав при ходьбі, але так кидав спис і стріляв із гвинтівки, що про його ваду мало хто згадував.
– Шо? – Нога криво посміхнувся. – Здивований, шо я тут? Ти ж все думав, що я тупий? А ми з моїми бро зрозуміли – ти обов’язково повернешся. Може, і є у тебе шось таке, га? Може, Книжнику, ти реально знаєш, як наї…ти Нещадного?
Тім мовчав.
– Шо мовчиш? Раніше треба було мовчати… – повідомив Нога зверхньо. – А тепер ти, суко, заговориш… Без варіантів! Зара ми тебе… Ану, бро, притримайте його…
Книжник не встиг поворухнутися, як Різник і Шкутильгало притиснули