Аяп облизнув пошерхлі губи.
– Яка, хане?
– Якщо ви обидва будете служити мені!
– Як саме?
– Аяпе, тебе я зараз відпущу – і ти поїдеш додому, в Торцьк… Там станеш моїми вухами і моїми очима! Зрозумів?
– Не зовсім, хане.
– Ти будеш винюхувати, як пес, біля хана Кунтувдея все, що мені цікаво буде знати, а найперше – коли, куди і якими силами київські князі готуватимуть похід. До тебе таємно приїздитиме мій посланець, він покаже тобі ось таку тамгу, – Кончак вийняв з кишені шкіряний кружок з зображеною на ньому собачою головою між двома перехрещеними стрілами, – розповість про твого сина Куна, а ти йому розповіси все, що до того часу вивідаєш…
– А мій син?
– Кун залишиться заручником. І якщо ти зрадиш, я накажу з нього живого здерти шкуру…
– О боги! Клянусь, хане, я буду вірний тобі, як пес! – вигукнув Аяп.
– Відслужиш вірно три роки – я відпущу його… Але пам’ятай: його життя в твоїх руках!
– Можеш вірити мені, хане! – гаряче запевняв Аяп. – Про одне прошу…
– Ну?
– Знаю, що Кунові буде нелегко, залишається він у неволі і стерегтимуть його пильніше, ніж інших бранців. Тож хоч годуй його, хане, як слід… А я вже постараюся!
– Ти розумний, Аяпе, – сказав Кончак і повернувся до Куна: – А ти що скажеш, хлопче? Хоча що б ти не сказав, це діла не міняє. Тебе справді стерегтимуть пильно!
Кончак урвав мову. До них наближався хан Туглій, а позад нього конюший вів на поводі зготовленого в дорогу коня.
За Сулою військо розділилося навпіл: Всеволод Чермний та чорні клобуки попрямували до Києва, а Ігор з братом Всеволодом повернувся на північ у Сіверську землю.
Дорога стала легша: знову вдарив мороз і крижаним панциром скував ріки і талі води в степу. Однак Ігор не поспішав, бо віз із собою чималий полон і визволених бранців.
За Ромном до нього підвели трьох смердів-севрюків. Ті з плачем кинулися перед ним на коліна.
– Княже Ігорю! Княже Ігорю!…
– Чекайте, не всі гуртом… Звідки ви? Що трапилося?
Наперед виступив старший, затряс кошлатою бородою, глухо вимовив:
– Княже, біда!.. На Путивльську землю напав з військом князь переяславський Володимир…
– Як напав? Що ти говориш? – Ігор сполотнів. – Коли? Де він зараз?
– Пограбував села і городки, забрав худобу, збіжжя, вивів чимало людей і пішов у свою Переяславщину…
– А Путивль? Що з Путивлем?
– Путивль обминув. Побоявся, видно, затриматися під ним, бо залога там хоч і невелика, та зате вали високі і брама міцна – нелегко взяти…
– Прокляття! – вигукнув Ігор. – Так ось чому він відколовся від нас і поспішно рушив назад! Захотів відомстити мені! Не зміг половців пошарпати, то пошарпав Сіверську землю… Прокляття!
Князь Всеволод насупився, не знав, як йому бути. Володимир же – близький родич, брат дружини, княгині Ольги. Як же у нього піднялася рука на Сіверську