Страшні спустошення викликали в серцях воїв ненависть, а ненависть поривала до відплати, до зустрічі з ненависним ворогом, що десь за Ворсклою ділить здобич та полон.
Особливо лютував князь Володимир Глібович. Це ж була його земля – Переяславська Україна. Недавно ще багата, многолюдна, тепер лежала вона в руїнах, дихала пусткою і тліном. Було від чого впадати в шаленство! Він зчорнів на лиці, схуд, тільки очі горіли сухим блискучим вогнем!
Дізнавшись, що Святослав передав йому верховенство над об’єднаними силами, Ігор тут же наказав ставати на денний спочинок. Та в полках зчинився галас. Найдужче кричали переяславці:
– Який зараз може бути відпочинок! Наздоганяймо Кончака!
– Погляньте, що натворив окаянний!
– Веди, княже! Не гайся! Аж до Дону підемо – розоримо гнізда степових стерв’ятників!
– Кончак сплюндрував Переяславську Україну, а ми віддячимо йому тим же – спустошимо Половецьку землю! Сили у нас нині досить! – кричав нарівні з простими воїнами Володимир Глібович.
Його підтримали князі Всеволод Чермний, Всеволод Трубецький, Володимир Рильський та хан Кунтувдей.
– Ось-ось почнуться весняні відлиги – ми повинні поспішати, а то повернемося ні з чим, – сказав Всеволод Чермний.
Військо було, безперечно, стомлене. Та й за всіма писаними і неписаними ратними законами на п’ять-шість днів походу належало давати день відпочинку. Ігор знав це краще, ніж будь-хто тут інший, бо з п’ятнадцяти років брав постійно участь у багатьох війнах, нападах і походах. Але знав він і те, що весняні повені не за горами, що наздогнати Кончака нелегко, якщо взагалі можливо, що потрібно поспішати, бо кожен день дорогий. Тому, почувши одностайну вимогу війська йти далі, зовсім не наполягав на своєму.
– Братіє і дружино! – сказав він. – Се Бог уклав слова свої в уста ваші – тож бути по сьому! Рушаймо за Хорол, за Псло, а там, якщо потрібно буде, і за Ворсклу! Знайдемо Кончака або інших ханів і відплатимо за все, що вчинили супостати на нашій землі!
Його слова були зустрінуті гучними схвальними вигуками. Всі почали після короткого спочинку лаштуватися до походу.
Ще два дні об’єднана рать верстала шлях до Псла, увечері перейшла його по льоду і, переночувавши в долині, біля лісу, вранці рушила до Ворскли.
Простір між Сулою та Ворсклою з давніх-давен за мовчазною згодою Русі і половців вважався нічийним. Сюди влітку йшли на промисли – бити звіра, ловити рибу – руські бродники, тут нерідко випасали свої табуни та череди і половці. За Ворсклою починалася Половецька земля – потрібно було пильнувати. Ігор послав далеко вперед сторожових воїнів-розвідників, виставив посилену сторожу перед своїм, головним, полком, наказав, щоб дружинники і вої узяли зброю, яку до цього везли на санях.
На правому крилі у нього