Промови, що змінили світ. Отсутствует

проголошено гетьманом. Зібравши військо, Хмельницький пішов у похід проти поляків. За підтримкою кримського хана він здобув низку перемог над польською армією, однак розвинути успіх козакам не вдалося. Розуміючи, що без допомоги ззовні йому не здолати поляків, у 1653 році Хмельницький звернувся до московського царя із проханням про прийняття його в підданство. У січні 1654 року це рішення було закріплено Переяславською радою. Подальший розвиток подій довів, що Москва не збиралася дотримуватися досягнутих домовленостей, не справдилися й плани Хмельницького щодо створення незалежної гетьманської держави. Помер Богдан Хмельницький 27 липня (за іншими даними – у серпні) 1657 року в Чигирині.

●

      Після прохання Богдана Хмельницького про прийняття в підданство восени 1653 року Земський собор у Москві ухвалив рішення щодо входження Лівобережжя України до складу Московської держави. 23 жовтня 1653 року цар Олексій Михайлович оголосив війну Речі Посполитій. Незадовго до цього на перемовини з Хмельницьким з Москви було відправлено посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. 31 грудня 1653 року посольство прибуло до Переяслава, де мала відбутися генеральна рада. Через тиждень у Переяслав приїхав і Богдан Хмельницький разом із старшиною. Після наради старшини й московських послів 8 січня 1654 року близько другої години дня бій барабанів скликав жителів міста й прибулих

      козаків на майдан перед гетьманським двором. У своїй короткій промові Богдан Хмельницький пояснив причини вибору царя Олексія Михайловича як майбутнього заступника козацького війська. Потім розпочалася церемонія присяги. Від імені царя Бутурлін вручив гетьманові грамоту та відзнаки гетьманської влади: хоругву, булаву та шапку.

      Промова гетьмана Богдана Хмельницького в Переяславі

8 січня 1654 року

      Панове полковники, осавули, сотники і все Військо Запорозьке і всі православні християни! Відомо вам усім, як нас Бог ослобонив з рук ворогів, що гонять Церкву Божу і кривдять усе християнство нашого східного православ’я. Шість років живемо ми в нашій землі без господаря – у безнастанних війнах і кровопролиттях з гонителями й ворогами нашими, що хочуть винищити Церкву Божу, аби ім’я руське ані згадувалося в землі нашій. Вельми се нам усім докучило, і бачимо, що не можна нам довше жити без царя. Тому нині зібрали ми явну раду всьому народові, аби-сьте вибрали собі господаря з чотирьох, котрого хочете. Перший – цар турецький, багато разів він закликав нас через послів своїх під свою владу. Другий – хан кримський. Третій – король польський: коли того захочемо, він ще й тепер нас може прийняти до давньої ласки. Четвертий – православний государ Великої Росії, цар і великий князь Олексій Михайлович, всія Русі самодержець східний, котрого ми вже шість літ безнастанно собі випрохуємо. Вибирайте, котрого хочете!

      Турецький цар – бусурман; усім вам відомо, яку біду терпить братія наша – православні греки, і в якім вони утиску від безбожних. Кримський хан теж бусурман; поневолі прийнявши його в приятелі, які незносні біди ми