– Ой, як це зворушливо, дитинко моя! – заголосив Павло, ледь придушивши смішка, бо Демко під час розповіді і бліднув, і червонів, соромлячись говорити про особисте. – За це треба випити, щоб на майбутню осінь ми вже ваше весілля справили! А тепер п’ємо за Надійку!
Безсовісний Яненко таки напоїв Демка, а заразом і сам гарненько напився на радощах, що так вдало почав виконувати свій план із заволодіння коханою. А на ранок, як протверезів, то відправився на раду до гетьмана. Виговський скликав лише старшину, вочевидь збираючись вирішувати ті питання, про які широкому загалу знати не треба було.
Старшина зібралася в Корсунському замку, який нещодавно було відбудовано на кошти, виділені покійним Хмельницьким зі скарбу військового25. Іван уважно розглядав присутніх полковників – деяких він знав уже багато років, воював з ними пліч-о-пліч, ділив усю гіркоту поразок і радість перемог. І не було тоді такої напруги та недовіри між ними, як зараз. «Господи, якби Богдан ще був живий, то все було б інакше!» – гірко подумав Іван і почав говорити:
– Панове, я зібрав вас тому, що нам треба обговорити деякі питання, які не варто знати простим козакам. При нині покійному панові Хмельницькому таких ось рад між нами ніколи не було. Небіжчик сам усе вирішував, а ми йому корилися. Але тепер, коли ви доручили булаву мені, я без ваших порад жодних справ самовільно не чинитиму. – І замовк, вичікувально спостерігаючи за присутніми.
Таким маневром Іван, на жаль, припустився жахливої помилки – чудово розуміючи, що гетьманом його фактично зробила старшина, він вирішив питати її думку, тим самим обмежуючи свою владу. Але Іван, мабуть, і не уявляв себе в ролі одноосібного правителя, такого, яким був покійний Богдан.
Пауза затягнулася, тому Виговський заговорив далі:
– Нині його величність Карл-Ґустав прислав до нас посла з пропозицією про таку саму угоду, яка була за покійного Хмельницького укладена. А його царська величність Олексій Михайлович прислав нам грамоти з докором, що ми без його відома ввійшли у спілку з Ракоці, докоряючи, що ми… ммм… спочатку «зрадили польського короля і кримського хана, а потім Ракоці й волоського господаря, а тепер хочете і мою царську величність зрадити», – процитував Іван по пам’яті рядки з грамоти. – То що пропонуєте робити з цими докорами? Чи будемо угоду зі шведами укладати, яку його царська величність помилково вважає зрадою, чи ні?
Полковники мовчали, поки Павло Тетеря не зважився заговорити першим:
– Чому ж цар вважає такі угоди зрадою? Ми ж від нього не збираємося відступати. – І з особливою насмішкою вимовив: – Оскільки хрест святий цілували. Та й нам поки що вигідний союз із царем, проте не варто й відкидати дружби шведського короля.
Тетерю підтримали полковники ніжинський Гуляницький, Пушкар, прилуцький Петро Дорошенко