На першому пленарному засіданні Ялтинської конференції Сталін звернувся до західних лідерів та їхніх командувачів із питанням, як іще він може їм допомогти. Він послався на запит головного маршала Теддера, який цікавився, «чи можливо було тримати Гуна [Гітлера] у напрузі… з середини березня до середини травня». Тоді він обіцяв тактичні наступальні операції обмеженої кількості радянських військ. Тепер він змінив цю відповідь, заявивши, що наступ триватиме, поки дозволятиме погода. Це була первісна стратегія Червоної армії, але зараз її виставляли як послугу для членів Альянсу.
Сталін домагався додаткових прохань від союзників. «Він продовжував говорити, що союзникам варто лише попросити – і російська армія зробить усе можливе, щоб допомогти, – писав адмірал Каннінґем у своїх мемуарах. – Проте ніхто не підхопив ідеї, що нам треба було тільки попросити в Росії те, що нам потрібно, тому, коли надійшла моя черга говорити про ситуацію з підводними човнами, я сказав, звертаючись до Сталіна, що він зробить надзвичайний внесок у війну на морі, якщо смілива Червона армія просунеться далі й захопить Данциг». У Данцигу (майбутньому Ґданську) зосереджувалося 30 % німецького виробництва підводних човнів, що було однією з головних проблем для морських операцій країн Альянсу. «Ця пропозиція, – наївно продовжував Каннінґем, – здавалося, викликала загальні веселощі, і прем’єр-міністр реготав щосили». Відповідаючи на питання Рузвельта, чи зможе радянська артилерія досягти Данцига, Сталін відповів, що це місто ще поза досяжністю, але сподівався, що скоро це станеться. Він був готовий приписати собі ще одну послугу для союзників, коли місто потрапить до радянських рук.
Зображаючи себе вірним союзником, готовим приносити в жертву свої війська чи навіть власні стратегічні інтереси, щоб допомогти західним партнерам, Сталін займав позицію, з якої міг просити їх про поступки у відповідь. Його головною метою на зустрічі залишалося спонукати союзників якнайшвидше здійснити масштабний