Ялта. Ціна миру. Сергей Плохий

потуги, щоб у випадку можливого зіткнення в майбутньому двохсоттисячна французька армія могла стримати німців і надати британцям змогу мобілізувати власні сили. Президент грав подвійну гру, намагаючись продати Сталіну британський проект і водночас висміюючи британців та їхнього протеже, генерала Шарля де Ґолля. «Де Ґолль вважав себе духовним лідером Франції на кшталт Жанни д’Арк і політичним лідером – на зразок [Жоржа] Клемансо», – іронічно зазначив Рузвельт Сталіну. Радянський лідер зберігав скептичне налаштування щодо участі французів в окупації Німеччини, але він погодився стосовно де Ґолля й не міг не помітити антибританських коментарів Рузвельта. Зауваження президента про британців, які хочуть «всидіти на двох стільцях», було внесено в радянський протокол зустрічі{107}.

      Сталін оцінив приязнь, із якою Рузвельт зустрів його в Лівадії. Його власним величним жестом стало подароване наступного ранку лимонне дерево, із гілок якого звисало двісті лимонів. Такою була відповідь Сталіна на коментар Рузвельта під час їхньої зустрічі, що мартіні найкраще смакує зі смужкою лимонної цедри (президент пригощав Сталіна сухим мартіні). Сталін грав роль господаря і явно нею насолоджувався. Пізніше на конференції він намагався посилити свої переговірні позиції, відмовляючи в подарунках і увазі одним гостям і засипаючи ними інших. Рузвельт мав у нього добру репутацію до самого кінця, на відміну від Черчилля, цього злодія, який «поцупить копійку з вашої кишені»{108}.

      Відкриття конференції стало зразком для організації подальших пленарних засідань: на відміну від зустрічей міністрів закордонних справ та інших робочих груп, у пленарних засіданнях завжди брала участь «Велика трійка», і вони слугували їй головним майданчиком для обговорень. Ці зустрічі починалися пізно по обіді, як правило, о четвертій, тривали до раннього вечора, і на них завжди головував Рузвельт.

      Круглий стіл, розміщений в одному кінці видовженої прямокутної кімнати, надавав більш-менш однаковий простір для кожної з трьох делегацій. Перший ешелон делегатів, який сидів навколо столу, підтримували другий і часто третій ешелони радників, які сиділи позаду своїх лідерів. Незважаючи на те, що місця за столом час від часу займали різні люди, залежно від порядку денного конкретної сесії, для міністрів закордонних справ та перекладачів завжди були зарезервовані місця. Перекладачами були давній фахівець із Росії в Державному департаменті США Чарльз Болен, майор Артур Герберт Бірс із британської військової місії у Москві та заступник наркома закордонних справ Іван Майський, якому на допомогу приходив помічник Молотова та його перекладач Володимир Павлов.

      Також зазвичай були присутні адмірал Легі, суддя Бірнс, Алекс Кадоґан, ще один заступник радянського народного комісара з питань закордонних справ Андрій Вишинський, Андрій Громико та Федір Гусєв, радянські посли у Вашингтоні та Лондоні відповідно,