Цієї миті Черчилль, мабуть, пошкодував про свої наполягання щодо військових консультацій на Мальті. Британські військові давно відстоювали необхідність атаки на Рур, розташований у британському секторі Західного фронту, на противагу американському плану скоординованої атаки по всьому фронту. Іншою нав’язливою ідеєю британців був, власне, наступ із півдня в напрямку Австрії.
Тепер, коли Сталін підтримував атаку на Рур і запропонував наступ через Люблянський прохід, Черчилль міг би переконати американців, але повертатися до цієї дискусії було вже пізно. Після бурхливих обговорень на Мальті обидва британські плани було відхилено, а Черчилль мусив визнати поразку. Фельдмаршал Алекзандер зауважив Сталіну, що в нього немає військ для проведення такої операції, та й у будь-якому разі було занадто пізно. Черчилль змушений був погодитися зі своїм військовим командувачем. Він сказав лише: «Червона армія може не дати нам часу для завершення операції».
Сталін, вочевидь, знав британську позицію завдяки численним шпигунам на Заході, інакше важко пояснити, чому він запропонував ці наступи під час зустрічі з Черчиллем, але вже за годину не згадував їх у розмові з Рузвельтом. Щодо намірів союзників на Західному фронті Черчилль міг сказати лише те, що наступ було заплановано на 8 лютого в північному секторі. Сталін, який пізніше повідомив маршалу Георгію Жукову, що його головною військовою метою в Ялті було переконати союзників розпочати наступ на Західному фронті, не виказав своїх почуттів. Він сподівався на масштабний наступ на всьому Західному фронті найближчим часом, а не на локальну атаку в одному з його секторів{100}.
Відкриття Ялтинської конференції відбулося о 17:00 четвертого лютого в прямокутному бальному залі Лівадійського палацу. Перший публічний захід у цьому приміщенні відбувся восени 1911 р. Це був урочистий бал, організований царем на честь шістнадцятиріччя його старшої доньки, великої княжни Ольги. Він став бентежним моментом для молодої царівни, яка увійшла до бальної зали під руку з Миколою II. Її, вбрану в рожеву сукню з шовку та шифону, оточували члени найближчої родини царя, великі князі та княгині, особи королівської крові з інших країн та офіцери-гвардійці у формі з розкішними еполетами. У шістнадцять років Ольга вже могла одружуватись, і планувалось обговорити її заміжжя з румунським принцом для зміцнення