Біля під’їзду на них уже чекав чорний лискучий позашляховик. Богдана першою сіла до салону автівки, мовчки сковзнувши у дверцята, відчинені запобігливим водієм. Їхали вулицями Києва вони мовчки, й жінка тільки раз озвалася до Богдани, сповістивши:
– Я заступниця Вадима Андрійовича – Фурсенко Жанна Іванівна, й у мене до вас буде прохання…
Богдана кинула на неї байдужий погляд.
– Яке?
– Ви спробуйте не надто напружувати Вадима Андрійовича… Розумієте, йому зараз так важко…
Богдана красномовно гмикнула.
– А ви гадаєте, що мені легко?
– Так, але…
– Не хвилюйтеся, навіть не дихну в присутності вашого дорогоцінного Вадима Андрійовича, – уже роздратованим голосом обірвала її Богдана, й у салоні запала тривала й не надто приємна мовчанка. Богдана обернула лице до затонованого, темного скла, за котрим мелькотіли вулиці Києва. Вона любила, дуже любила сестру, незважаючи на розлучення батьків, котре трапилося за їхньої з сестрою юності, коли сама Богдана стала на бік матері, а Іринка полишилася з татом, відмовляючись від’їздити з Кременчука. Тому й життя в них склалися настільки по-різному. Мама майже одразу після розлучення з татом побралася з чоловіком, котрий і поклав край їхньому спільному життю.
Аркадій Макарович закохався в маму в досить банальному місці – на курорті в Криму. Й чекав декілька років, доки мама таки піде на такий крок, як розлучення. Вона дуже не хотіла травмувати ще малих дочок, чекала, поки підростуть, особливо через Іру, котра так сильно любила тата. Вона й до цих пір, навіть після смерті тата, не прийняла вітчима й досить часто через це сварилася з мамою. Аркадій Макарович був людиною досить заможною, власне дуже заможною, й Іра через то не любила його чи не найбільш. Татко в житті своїм ніколи не вмів заробити грошей так, щоби його кохані жінки мали гідне життя. Звичайний інженер на автозаводі, він геть не пнувся до службового зростання, був тихим та спокійним і безмежно кохав маму. Вона теж його любила. Спочатку. Й Ірину з Богданою вони народили у любові, але… Зустріч з Аркадієм Макаровичем щось змінила у маминому серці, один чоловік витиснув з нього іншого. Богдана маму розуміла й малою, Ірина ж цього зробити не могла. Й навіть копійки, такого-сякого подарунка від мами не взяла, дорікаючи на брудні гроші вітчима. Богдана ж від його допомоги не відмовлялася. На його гроші вона вивчилася, він допоміг їй придбати квартиру в новобудові Києва, й робила вона це не через свою жадібність, а через повагу до вітчима й добре знаючи, що якщо ще й вона вчинить так, як Іра, то мама не скоро оговтається від такого вдару. Й вона любила вітчима, жила з ним поряд не один рік і бачила і його порядність,