Усе ще тремтячи, Рейвен разом із батьком вийшла з кабінету.
– Не забудь: для їхнього, та й для твого лікування корисно, щоб наші поранені американські і грецькі військові вилили комусь ті жахіття, що вони пережили під час бойових дій, – він легенько підштовхнув її до кімнати відпочинку. – Тільки не фліртувати.
Рейвен зупинилася на порозі. Чоловіки в інвалідних візках розверталися й усміхалися їй, у декого з них була загіпсована рука або нога. Ті, хто грав у доміно, махали їй, відірвавшись від гри.
За скляною перегородкою Рейвен побачила Сойєр, що сиділа на сестринському посту і спостерігала.
Кроком моделі вона продефілювала до кімнати. Тут сцена чи знімальний майданчик? Проходячи поміж пацієнтів, Рейвен відчувала, що їм хочеться її торкнутися. Більшість із них лікувалися чи то від військового неврозу, чи від фронтової виснаженості. Як це тепер називається? Ага, посттравматичний стресовий розлад. Судячи з того, як вони на неї дивилися, стрес у них справді чималенький.
Сойєр якось сказала, що солдатам краще ділитися спогадами про війну у Перській затоці з волонтеркою, ніж із головним лікарем чи навіть із медсестрою з психіатрії, однак пізніше вона завжди випитувала, про що вони розповідали.
Рейвен помахала військовим. Один з них послав їй повітряний поцілунок. Грецький капрал зробив кулаком між ногами жест, ніби дрочить. Рейвен відвела погляд.
Вона помітила чоловіка з пов’язкою на обличчі і зафіксованою в бандаж лівою рукою, він сидів спиною до сестринського посту. Явно новенький. Солдат помахав їй вільною рукою. Рейвен підійшла і погладила його по чолу.
– Як ти?
– Коли твої ніжні пальці торкаються мого чола, стає значно легше, – відповів солдат приємним густим басом із ледь вловимим грецьким акцентом.
– У тебе чудова англійська.
– Студентом я їздив у Штати по обміну.
– Як тебе звуть?
– Зорба.
Вона розсміялася.
– Грек Зорба, як у тому кіно? Жартуєш.
– Якби ж то.
Рейвен підморгнула.
– Я називатиму тебе чоловіком у білій марлевій пов’язці.
Вона швидко роззирнулася, шукаючи поглядом свого улюбленого медбрата. Молодий Платон Еліаде сидів за столиком біля вікна і роздавав карти. Рейвен знала, що він і герої американської нації для підрахунку очок користувалися спаленими сірниками, та потім розраховувалися грошима. Вона попрямувала до картярського столу.
Як раптом – пах-пах! Ніби з карбюратора чи вихлопної труби. Платон зірвався на ноги, перекинувши стіл.
– Усім покинути кімнату! Розійтися по палатах!
Він витяг з-під халата автомат і побіг у коридор.
…рейвен, звідки, в біса, у цього санітара з дурки автомат..?
РОЗДІЛ 2
Двері з грюкотом розчинилися. Посипалося скло. До кімнати, вигукуючи лайки, увірвалися четверо чоловіків у чорних лижних масках. Один з них, товстун, почав стріляти в пацієнтів-американців.
Рейвен заклякла на місці. Це просто не може відбуватися