Лоліта. Владимир Набоков

притискались одна до одної, а коли моя рука знайшла те, що шукала, на її дитячому личку з’явився вираз якоїсь марновірної замріяності – напівзадоволення, напівболю. Вона сиділа трохи вище за мене й, щоразу нахиляючись у своєму самотньому екстазі, щоб поцілувати мене, слабким, дрімотним, м’яким, майже скорботним рухом нахиляла голову, а її колінця ловили й стискали моє зап’ястя, щоб потім знову розслабитися; її рот тремтів і кривився від гіркоти якогось чарівного трунку і, хрипко дихаючи, наближався до мого обличчя. Вона намагалася втамувати любовну муку, спершу грубо потерши своїми сухими вустами мої; потім моя мила відсахувалася, нервово відкидаючи волосся, а тоді знову загадково прихилялася ближче й дозволяла мені напитись її відкритими вустами, а я був готовий щедро запропонувати їй усе – моє серце, моє горло, мої нутрощі. Я дозволив їй тримати в незграбному кулачку скіпетр моєї пристрасті.

      Пригадую, як від неї пахло якоюсь пудрою, котру, гадаю, вона вкрала в материної іспанської покоївки, – солодкавий дешевий мускусний парфум. Він сплітався з її власним бісквітним ароматом, і раптом чаша моїх почуттів наповнилася по вінця; вилитись їм завадила несподівана метушня в сусідньому кущі, і ми відсахнулись одне від одного та з болем у жилах прислухалися до того, що, мабуть, було котом-нишпоркою. Із будинку пролунав материн голос, що кликав її з наростанням нестямних ноток, а доктор Купер важко прокульгав до садка. Однак ті зарості мімози, мерехтіння зірок, тремтіння, полум’я, медова роса та біль залишилися зі мною, а маленька дівчинка із засмаглими на морі ногами та пристрасним язиком відтоді завжди переслідувала мене, аж поки нарешті, двадцять чотири роки по тому, я не розсіяв чари, втіливши її образ у іншій.

      5

      Дні моєї юності, коли я озираюся на них, здаються мені блідим вихором повторюваних клаптиків, що летять геть, наче ранкова заметіль використаних серветок, що кружляє за вікном останнього вагона, з якого дивиться на неї пасажир потяга. У своїх гігієнічних зв’язках із жінками я залишався практичним, іронічним та стрімким. У студентські роки в Парижі та Лондоні я задовольнявся продажними кралями. Учився я ретельно та старанно, однак не надто результативно. Спершу планував отримати ступінь із психіатрії, як вчинило чимало manqué17, але виявився ще більшим manqué, ніж вони; жахливо виснажився, почувався таким пригніченим, що вирішив навідатися до лікаря; так я перейшов до вивчення англійської літератури, котрим завершує свій шлях не один зневірений поет, перетворившись на професора у твідовому костюмі та з люлькою в зубах. Париж мені пасував. Я обговорював радянські фільми з емігрантами. Сидів з ураністами18 в кафе «Deux Magots»19. Публікував звивисті есеї в нікому не відомих журналах. Я писав пародії:

      …Фройляйн фон Кульп

      Нехай озирнеться, узявшись за клямку;

      Я не піду за нею. Ні за Фрескою. Ані

      За чайкою20.

      Над