Усе це так, але Юдея була зобов’язана, зберігаючи вірність Римській імперії, боронити її кордони, а цар її не був вільним на вчинки не те що державницькі – у власній сім’ї нічого важливого не вирішував без згоди римського державця.
І всім, хто мав розум, ставало зрозуміло, що Ірод робив усе це виключно для того, щоби якомога міцніше прив’язати Юдею до Риму й тим самим зберегти свою владу. Бо Храм-то він відбудував, але й на честь імператора Августа звів святилище не менш пишне та багате. Первосвящеників сам призначав і сам зсаджував як заманеться. Друзі в нього – усі з латинської сановної знаті, дітей на навчання відрядив до Риму, а вдома ввів огидні ігрища на кшталт тих, що заведені в греків чи латинців: з перегонами колісниць та змаганнями атлетів. Це б ще півбіди, так він і гладіаторські бої зі справжніми звірячими смертовбивствами запровадив! Звісно, що глядачами там були переважно римляни, навіть греки гидували таким видивом, віддаючи перевагу театрові. І так виходило, що повертав Ірод всю землю юдейську на романський лад. Фарисеям це не сподобалося, вони час від часу заходилися ремствувати й обурюватися. А садукеї – ні. Бо для них найперша людина – первосвященик, а той від Ірода цілком залежний, і як цар скаже, так і буде.
Ну і що з нього взяти, з Ірода? Був же він сином зайди, ідумеянином, і хоч взяв собі дружиною Маріамну, онуку колишнього юдейського етнарха й первосвященика Гіркана Другого, але сином Ізраїлю від того не став.
А смерті Іродової чекав не лише спадкоємець: подолані, здавалося, фарисеї, що звали себе вчителями Закону, одразу ж пригадали покійникові всі гріхи. Єзекію, галілейського ватажка повстанців, хто стратив? А законних юдейських священиків-царів з дому Хасмонеїв – хто винищив до ноги? Отож! Та й то: що їм Ірод, ким він був для них – римським посіпакою? Вони ж чекали на прихід машиаха!
Так от, лишень володар сконав, фарисеї одразу вчинили ворохобний безлад на весь Ієрушалаїм. Отут-то Іродів спадкоємець Архелай не вагався й стратив цілих три тисячі прибічників фарисеїв. Столиця буцімто заспокоїлася, і правонаступник, взявши з Вара, римського легата в Сирії, тверду обіцянку, що римляни в державі до жодних рішучих дій не вдаватимуться до його, Архелаєвого (скорого, він сподівався), повернення, сів на корабель та вирушив до Вічного міста на аудієнцію до Августа – по затвердження свого права на престол. Брат його Ірод Антипа логічно розсудив, що батькові забаганки щодо наступного царя без рішення імператора доброго слова не варті. Він і сам точнісінько такий же син царя, аж ніяк не гірший, а останнє слово все одно за великим державцем, що живе в місті на семи пагорбах понад Тибром. Тому він швиденько спорядив найліпше швидкоплавне судно з тих, що мав під рукою, набив трюми найбагатшими дарами, які тільки