– Нема в мене товаришів тут.
– Нє прізнайошся? Нікіта, тащі сюда батогі!
Але Микита, добре знаючи, чим скінчиться допит, вже тягнув у комору десятка з півтора коротеньких товстих палиць, що москалі звали батогами.
– Ну, поворачівайся. Ложись на пузо! – сказав він козакові.
– Нащо? Що ти робитимеш? – підозріло запитав запорожець.
– Ложись, казак, – обізвався зі свого кутка холоп, – а то хуже будєт. Я іхнюю ухватку знаю.
– Не хочу!
– Нє хочєш?
Піддячий підійшов до запорожця й ударив його чоботом по голові.
– Чого б’єшся, сучий кацапе!
– А… ти єщьо ругаться! Нікіта, позові сюда стрєльцов, а то с етім боровом одін нє сладіш. Я тєбє покажу прєлєстниє лісти!
Трохи згодом у комору слідом за Микитою зайшли два стрільці, що досі стояли на дворі.
– Ну-ка, молодци, батогамі єго!
– Кого? Чубатого, что лі?
– Ей, казак, – знову обізвався холоп, – говоріл тєбє: поко-ріся!
Стрільці ухопили запорожця один за чуба, а другий за кайдани і повалили ницьма на землю. Глек засичав, коли на нього насіли два дужі стрільці.
– Жарь єго, Нікіта!
Микита став навколюшки перед козаком і затарабанив по п’ятах запорожця батогами.
– Лупі єго моімі рукамі! – кричав піддячий.
VIII. ВИЗВОЛЕННЯ
Полковник Донець, коли до нього звернувся Наливайко й оповів пригоду з Павлом Глеком, уважно й спокійно вислухав козака і також спокійно порадив йому не втручатися не в своє діло.
– Та й не моє це діло! – сказав полковник. – Він з Запоріжжя, не наш, не слобідський козак. Його діло належить воєводі. Що ж до Журавля, то я ще вчора побалакав з воєводою і Дениса вже звільнено з в’язниці. Воєвода обіцяв розібрати справу щодо грабування пасіки і покарати винуватців. А Глек не наш козак і нашому полковому судові не підлягає. Раджу тобі, Семене, покинь це діло. А що як у Глека знайдуть Сіркові листи, щоб підбивати нарід на повстання? Ти хіба Сірка не знаєш? Забув, як він збунтував майже усю Слобожанщину? Скажуть: ховав Наливайко козака, значить, і він з ним. Тоді вже і я тебе не визволю, хоч ти і слобідський козак, бо це діло буде проти государя. До того ж твій приятель дуже побив Гусєва, а ти добре й сам відаєш, що й наш полковий суддя не милує тих, хто навіть у простій бійці вб’є супротивника.
Наливайко почухав потилицю. А що як Глек справді розносив Сіркові листи, і його, Наливайка, укупі з запорожцем притягнуть до відповідальности? З москалями тільки зв’яжися. Закують у кайдани, та в Москву. І земельку одберуть і винницю. Погане діло.
Сумний пішов додому Наливайко: і запорожця жалко, але себе й родину теж жалко. З цього часу Наливайко загубив сон: він усе боявся, що ось-ось наїдуть до нього москалі, ухоплять його, закинуть у в’язницю й одішлють до Москви.
Але дні минали, ніхто не приходив до нього, і він заспокоївся.
Дорош