Павло Тичина. Игорь Коляда

Тоді про Полуботка опублікували невелику замітку в «Известиях». Перспектива судового позову навряд чи могла залишити британських фінансистів байдужими. Прем’єр-міністр Великої Британії Гарольд Вільсон кілька разів спеціально приїжджав до СРСР і під час зустрічей із А. Мікояном намагався зрушити це питання з мертвої точки. Англійці були навіть згодні пробачити СРСР царські борги. Але все залишалося, як і раніше, і тільки 5 січня 1968 року була укладена міжурядова угода «Про врегулювання взаємних фінансових і майнових претензій». Уряди домовилися не пред’являти один одному претензій ні від свого імені, ні від імені своїх юридичних і фізичних осіб. Але представники СРСР наполягли, щоб в угоду внесли тимчасове обмеження: угода торкалася тільки претензій, що виникли після 1 січня 1939 року. Вочевидь, радянські лідери розраховували у майбутньому ще раз «подоїти» британців, шантажуючи їх Полуботком. Великій Британії знадобилося ще 18 років дипломатичних зусиль, щоб укласти другий договір про взаємну відмову від претензій, що виникли до 1939 року. Відповідний документ був підписаний під час візиту міністра закордонних справ СРСР Едуарда Шеварднадзе в Лондон у липні 1986 року.

      У центрі уваги українського суспільства гетьман Павло Полуботок знову опинився у 1990 році з подачі відомого поета Володимира Цибулька. Під час однієї з частих тоді зустрічей української інтелігенції у київському Будинку вчителя Цибулько з трибуни розповів про 200 тисяч золотих червінців, які П. Полуботок на початку XVIII ст. залишив в одному з англійських банків під відсотки. Слова В. Цибулька знайшли вдячних слухачів. У газетах з’явилася довідка експертів «Дойче-банку», згідно з якою Україна мала найкращі стартові умови для незалежності серед 15 республік СРСР. А тут ще й інформація про те, що кожному з 52 млн мешканців України може припасти по 38 кілограмів золота – якщо Україні вдасться повернути скарб Полуботка на батьківщину. Сам Володимир Цибулько через багато років зізнався, що «золото Полуботка», як, зрештою, і довідка експертів «Дойче-банку», були радше вдалими агітаційними кроками, ніж об’єктивною реальністю.

      Однак на початку 1990-х тема золота Павла Полуботка не сходила з газетних шпальт. Народні депутати Володимир Яворівський і Роман Іваничук закликали добитися від Великої Британії повернення національного багатства. Була навіть створена спеціальна комісія на чолі з академіком П. Троньком, яка відвідала Лондон. Але британці ввічливо відповіли, що ніяких грошей Полуботка у них немає.

      Уряд УРСР 3 серпня 1990 року доручив «МЗС УРСР, юристам, історикам, управлінню архівів провести дослідницьку роботу, щоб поставити остаточну крапку в справі про спадок українського гетьмана Павла Полуботка».

      Британські газети вийшли з сенсаційним повідомленням про те, що «Україна висуває Об’єднаному Королівству претензії на суму в 16 (!) трильйонів фунтів стерлінгів золотом», а британські економісти одразу ж підрахували, що при цьому кожному підданому монархії