в університеті. Ректор, зрозуміла річ, петицію зігнорував. У відповідь розгорівся бунт, «у якому брала участь більша частина семінарської молоді. Семінаристи скликали загальні збори, на які, як писав у рапорті інспектор семінарії Чредін, не допускали нікого з представників інспекції. У відповідь на намагання начальства зайти в приміщення, де відбувалися збори, семінаристи погасили лампи, свистіли і кричали: «Бий їх!» Інспектор, його помічник і наглядач змушені були тікати, а на них з третього поверху полетіли цеглини, залізо з ліжок, абажури і навіть диван». Павло теж був задіяний у цьому бунті. Коли інспектор наказав йому негайно йти у свою кімнату й не брати участі у «безпорядках», він не послухався і тут же, на очах у Чредіна, помчав до своїх. Разом зі старшими товаришами-семінаристами він теж свистів, вигукував: «Бий їх!» Інспектори повтікали, а семінаристи й бурсаки кинулися громити все ненависне їм. Полетіли шибки у класах, задзвеніло скло й у вікнах квартир окремих, найбільш ненависних викладачів. Навіть самого ректора Галахова не оминула гірка «чаша сія» – і в його вікно було пожбурено не одну каменюку. О третій годині ночі на подвір’я семінарії увірвалися поліцейські, жандарми, військові – для приборкання бунтівників, для арешту призвідців. Було заарештовано 12 учасників бунту. Павлові разом з кількома товаришами вдалося втекти і сховатися, а ті, що потрапили до лап поліції, не виказали нікого… Частину заарештованих було посаджено після суду до в’язниці, а частину випущено; але це не врятувало їх від жорстокого покарання: всі, хто зазнав арешту, з семінарії виключалися». Про Павла Тичину теж стояло питання на педагогічній раді, хоч його ім’я не значилося серед 12 заарештованих. Заслухавши рапорт інспектора Чредіна про поведінку П. Тичини, рада ухвалює: «Тычинин Павел – за дерзкую выходку по отношению к членам инспекции, выразившуюся в непослушании им… по поведению за истекшую четверть отметить баллом 3 (три). По заявлению инспектора, изложенному в прилагаемом рапорте… инспекцией семинарии своевременно были сделаны замечания, выговоры, внушения и предупреждения о том, что в случае неисправления они могут быть уволены из семинарии за неблагоповедение». То було щастя для Павла, що про його поведінку на педагогічній раді доповідав інспектор Яків Іванович Чредін – шеф духового оркестру семінарії. У цьому оркестрі грав на кларнеті й Павло Тичина, і Чредін дуже високо цінував його музичні здібності. Павло зрозумів, що необхідно бути обачнішим.