Регент хору доручав Павлу навчати нотної грамоти новачків. «Регент мене виділяв з-поміж інших хлопчиків-співаків. А може, й любив, – згадуватиме потім Павло Тичина. – Адже я був солістом, був ісполатчиком (я роздавав усім ноти перед кожним співом разом з іншими двома хлопчиками: утрьох двічі під час відправи виходили з хорів униз). Коли хтось із нових хлопчиків поступав до нас у хор, то регент після своєї спроби, під скрипку, кидав мені по-діловому: «Тичина, обучи його нот». І я щодня, гордий таким своїм обов’язком перед регентом, кликав новичка до могили Глібова (бо там найбільш затишно між кущами можевелю) і там розказував, накресливши на аркушику ноти в дискант чи альт. Так я обучав Чоботька, Трубеньо-ва, Копійку, свого брата Євгена і Грицька Верьовку…»
Починаючи з 1901 року Павло Тичина відвідував заняття в бурсі. Роки навчання у бурсі (1900—1907) були не тільки часом страждань, голодування та безправ’я. Навчаючись там, Павло співав у хорах Єлецького, Успенського, потім Троїцького монастирів та хорі Народного дому. Пізніше, маючи неабиякі навички, він став регентом-керівником семінарського хору. Співи в хорі давали йому змогу заробляти на життя. На заняттях хорового співу Павло проявляв себе здібним учнем. У 1902 р. зі зміною архієрея в Єлецькому монастирі хор хлопчиків було розпущено, Павла перевели до келії Троїцького монастиря (Чернігів). Умови життя хористів у Троїцькому монастирі були тяжкими: «Ми, хористи, співали там усього раз на тиждень, а всі останні дні ходили вчитися до школи… Мене опреділено було до бурси… Нашу науку часто зривали, турбували нас безцеремонно, викликаючи іноді просто з лекцій. Били нас у гуртожитку, де жив і наш репетитор, але надто сильно і за кожний пустяк розправлялися, як з каторжниками».
Монастирський хор Троїцького монастиря, в якому співав Павло, був своєрідним осередком української культури. Його регент П. Доб-ровольський відзначався гуманістичними поглядами та високою національною самосвідомістю. Хор ділився на дві групи – церковну й світську. Хлопчики, які співали в церковній групі, мали право співати й у світській. Це давало змогу хористам виступати в Чернігівському народному домі та хорі «Чернігівського товариства тверезості», а також інших приватних залах.
Вплив на формування світогляду та громадсько-політичної позиції Павла Тичини мав педагог-репетитор М. Подвойський: «Найсвітліші спогади зберігаю я в своєму серці про Миколу Ілліча Подвойського [я його так тільки можу назвати], зустрів я його на найбільш ранньому шляху свого дитинства, коли ще тільки починалося формуватись моє ставлення до людей, моє розуміння праці. Як педагог М. Подвойський виховував своїх бурсаків у дусі людяності та патріотизму, національної гідності та любові до України. Він мав заборонений «Кобзар» Т. шевченка, з якого вечорами читав вірші своїм вихованцям. Намагаючись полегшити суворий побут учнів бурси, сприяти їхньому духовному розвитку, педагог М. Подвойський ходив із ними до театру, цирку. Завдяки йому П. Тичина відвідав виставу М. Гоголя «Ревізор»,