– Дивна манера торгуватися у вашого вахмістра… – насупившись, буркнув ще не остиглий від несподіваної підступності Тарас. – Не кажучи вже про безчесне ведення двобою, пане…
– Пан ротмістр… – з якоїсь причини не вважав за потрібне представитися повним ім’ям сивий офіцер. Говорив він м’яко, але вся постать поляка випромінювала таку впевненість і владність, що примусила б дременути навіть вовчу зграю.
– Нехай так… – кивнув Куниця. – Пане ротмістр, значить, ви впевнені, що саме для того, щоб досягнути згоди, вахмістр затуляв дівчині рота?
– Ой, я вас благаю, пане козак!.. – поруч з Тарасом, немов із-під землі, виріс Іцхак і заторохтів, відтираючи вбік Куницю і доньку, котра все ще перебувала у напівнепритомному стані. – Ви навіть не уявляєте собі, скільки на світі існує різних способів збити завищену ціну… І взяти продавця за горло – нічим не кращий і не гірший більшості з них. Повірте на слово старому євреєві…
– Я бачу, власник корчми не тільки гостинний господар, а й мудра людина, – схвально зауважив худий, як святі мощі, монах, нечутно підійшовши ззаду. На його блідому, аскетичному обличчі сяяла така привітна посмішка, немов святий брат несподівано зустрів давнього знайомця, котрого вважав загиблим або таким, що пропав без вісті.
Єзуїт голосно прокашлявся і злегка вклонився всім відразу.
– Слава Ісусу Христу, брати і сестри мої! Не варто сваритися… Господь заповідав нам прощати своїх кривдників. Так підемо ж за його прикладом…
– Підставити другу щоку? – пхикнув Болеслав і знітився під гострим поглядом ченця.
– Дозвольте ж і мені, смиренному слузі Господа нашого, приєднатися до всіх тих слів щирого покаяння, які вже були вимовлені раніше цими гідними мужами, – тихо і неквапливо продовжив єзуїт. – Окрім того, настійно прошу долічити всі нанесені збитки в рахунок і ні про що більше не турбуватися. Ми ще нині попливемо далі. А до того часу, обіцяю від імені своїх супутників, більше ніяких непорозумінь не трапиться. Соромно, пане Орловський… Дівчата не повинні ховатися, як побачать збройного…
Монах ще раз вклонився і незаперечним тоном промовив:
– Pane rotmistrz! Wachmistrz! Idzсiе za mna![11]
Вахмістр щось нерозбірливо пробурмотів, але на запитальний погляд Тараса відповів лише коротким глузливим кивком. А коли хлопець спробував заступити йому дорогу, вправно ухилився, підморгнув і тихо промовив, без найменшого польського акценту:
– Іншим разом, пане-товаришу… Іншим разом… – і поки Куниця розгублено кліпав очима, поспішив слідом за командиром.
А коли Ребекка відкрила рота, бажаючи щось сказати нареченому, між ними знову вклинився корчмар.
– Ущипніть