Омар займається цим довше, ніж я. Щонайменше десятиліття. Він шукає «кротів» у США, а я намагаюсь викрити тих, хто керує шпигунською мережею. Жоден із нас не досяг успіху. Його незгасний ентузіазм завжди дивує мене.
– Поки що нічого. Я навіть не встигла продивитися файли. – Я киваю на екран, де завантажується програма. Наступної миті переводжу очі на чорно-білу світлину, прикріплену до стіни, неподалік від малюнків моїх дітей. Юрій Яков. Товсте обличчя, на якому застиг суворий вираз. Ще кілька натискань на мишку, і я увійду до його комп’ютера. Я зможу бачити те, що бачить він, читати те, що читає він, ознайомитись з усіма файлами. Маю надію, що мені вдасться довести, що він – російський шпигун.
– Хто ти, дівчино? І що ти зробила з моєю подругою Вівіан? – усміхаючись, питає Омар.
Він справедливо докоряє мені. Якби я не стояла в черзі до «Старбакса», я б відкрила програму о десятій і мала б кілька хвилин, аби проглянути її. Я знизую плечима й указую на екран:
– Я працюю. – Я киваю в бік телефону. – У будь-якому разі нам доведеться зачекати. Елла захворіла. Мені треба відвезти її додому.
Він драматично зітхає.
– Біда з цими дітьми! Постійно крадуть наш час.
Якийсь рух на екрані привертає мою увагу, і я підсуваю стілець ближче. «Афіна» нарешті завантажилась. Звідусіль спалахують червоні банери. З’являються низки слів – кожне вказує на ступінь контролю й секретності інформації. Що довший текстовий фрагмент, то вищий ступінь секретності. Цей фрагмент є надзвичайно довгим.
Я клікаю на одне попередження, потім – на інше. Кожен клік – вираження моєї згоди. Так, я знаю, що отримую доступ до секретної інформації. Так, я знаю, що не можу оприлюднювати її – інакше надовго сяду у в’язницю. Так, так, так. Мерщій покажіть мені інформацію!
– Там щось є, – каже Омар. Я згадую, що він тут, і краєчком ока позираю на нього. Він навмисно відвертається, уникає дивитися на екран, поважаючи мій особистий простір. – Я це відчуваю.
– Сподіваюсь, – бурмочу я. І це правда. Хоча я знервована.
Моя стратегія ґрунтується на припущеннях. Суцільна лотерея. Я створила приблизний портрет куратора, спираючись на наступні дані: місце навчання, спеціальність, академічні ступені, улюблені банківські центри, подорожі до Росії та інших країн. Орієнтуючись на цей портрет, я визначила п’ять осіб, які найбільше підходили на роль куратора. Ймовірні кандидати.
З першими чотирма підозрюваними я помилилась, а відтак подальше використання програми опинилося під загрозою. Все залежить від Юрія – п’ятого номера. Проникнути до його комп’ютера виявилося найважче. Я була певна, що саме з нього треба було починати.
– Навіть якщо нічого немає, – зауважує Омар, – ти зробила те, що не вдалося нікому. Найближче підійшла до мети.
Пошук кураторів – наше останнє нововведення. Впродовж багатьох років Управління намагалося знайти «кротів», але вони успішно приховують свою ідентичність, і це майже неможливо. Шпигунська мережа побудована