Книга містить криптографічний захист, що дозволяє визначити, хто є джерелом незаконного розповсюдження (відтворення) творів.
Щиро сподіваємося, що Ви з повагою поставитеся до інтелектуальної праці інших і ще раз Вам вдячні!
Закоханість починається з того, що людина обманює себе, а закінчується тим, що вона обманює іншу людину. Це називають романом.
Я СТОЮ НА ПОРОЗІ КІМНАТИ БЛИЗНЮКІВ І ДИВЛЮСЬ НА ЇХНІ УМИРОТВОРЕНІ ЛИЧКА. Вони сплять. Сітка над колискою нагадує мені ґрати в тюремній камері.
Нічна лампа випромінює м’яке помаранчеве світло. Тісний простір захаращений меблями, їх забагато для такої маленької кімнати. Дві колиски – одна стара, інша нова. Сповивальний стіл, купа нерозпакованих підгузків. Книжкова шафа, що ми з Меттом зробили її бозна-скільки років тому. Нині полиці провисають, перевантажені книжками, які я могла цитувати напам’ять двом старшим дітям, книжками, які я присягалася частіше читати близнюкам, якщо матиму більше вільного часу.
Я чую кроки Метта на сходах, і моя рука стискає флешку. Я міцно тримаю її, наче сподіваючись, що від такого дотику вона зникне і все повернеться на круги своя. Ми зітремо останні два дні, забудемо, як нічний кошмар. Але флешка досі тут: тверда, негнучка, реальна.
Підлога в передпокої, як завжди, рипить. Я не озираюсь. Він підходить до мене достатньо близько, аби я вдихнула запах його мила, його шампуню, запах його тіла, що завжди був навдивовижу заспокійливим, але зараз незбагненним чином перетворює Метта на незнайомця. Я відчуваю його вагання.
– Ми можемо поговорити? – каже він.
Метт вимовляє ці слова доволі тихо, але звук його голосу все одно може розбудити Чейза. Дитина зітхає уві сні, ворушиться й завмирає, згорнувшись у клубочок, ніби захищаючись від когось. Мені завжди здавалося, що Чейз надзвичайно подібний до батька – такі самі серйозні очі, що зосереджено вивчають усе довкола. Тепер я замислююсь над тим, чи вдасться мені дізнатися, ким є мій чоловік насправді, чи не зберігає він жахливі таємниці, здатні знищити всю його родину.
– Про що тут говорити?
Метт підходить на крок ближче й торкається моєї руки. Я відступаю на мінімальну відстань, що дозволяє позбавитися цього дотику. Його пальці заклякають у повітрі, після чого руки різко опускаються.
– Що ти плануєш робити? – питає він.
Я дивлюсь на друге ліжечко, на одягненого у флісову піжамку Калеба, який лежить на спині. Біляві кучері янгола, руки й ноги широко розкинуті, наче в морської зірки. Пальці розчепірені, яскраво-червоні губи розімкнуті. Малюк і гадки не має, наскільки він вразливий, наскільки жорстоким може бути світ.
Я завжди казала, що захищатиму його. Дам Калебу силу, якої йому бракує, намагатимусь забезпечити його всім необхідним, щоб він у міру сил і можливостей вів нормальне життя. Як виконати обіцянку, якщо мене не буде поряд?
Я зроблю будь-що заради моїх дітей. Будь-що. Я розтискаю пальці й розглядаю флешку – непримітний крихітний прямокутник. Такий маленький, але наділений неабиякою владою. Владою створювати і руйнувати.
Скидається на якусь брехню, коли думаєш про це.
– Тобі відомо, що я не маю вибору, – відповідаю я, змушуючи себе глянути на нього, на мого чоловіка, якого я знаю так добре й водночас зовсім не знаю.
Розділ 1
Двома днями раніше
– ПОГАНІ НОВИНИ, ВІВ.
Я чую голос Метта. Такі слова можуть налякати будь-кого. Проте інтонація заспокоює мене. Безтурботна, вибачлива. Поза сумнівом, ідеться про якусь прикрість, але нічого катастрофічного. Якби трапилося справжнє лихо, його голос був би серйознішим. Він завершив би фразу, вжив би повну форму мого імені: «Я маю для тебе погані новини, Вівіан».
Затиснувши слухавку між вухом і плечем, я розвертаю стілець до іншого боку вигнутого столу, ближче до комп’ютера, над яким височіють полиці з документами. Я спрямовую курсор на совоподібну іконку на екрані й двічі клікаю. Якщо це виявиться тим, про що я думаю, – а я знаю, що не помиляюсь, – доведеться набратися терпіння й трохи зачекати.
– Елла? – питаю я, переводячи погляд на один з її малюнків, прикріплений кнопками до високої стіни мого кабінету. Яскравий спалах посеред сірого моря.
– Сто градусів1.
Я заплющую очі й глибоко вдихаю повітря. Ми чекали цього. Дитячий садок