– Я провів вечір минулої п’ятниці, сперечаючись із дев’ятнадцятирічним юнаком, який вирішив одружитися з однією з них, – відповів я.
– Жалюгідно! – зітхнула місіс Вебстер. Вона говорила зі справжнім співчуттям, і було очевидно, що їй щиро шкода, що дев’ятнадцятирічний юнак, який перебуває так далеко від дому, зійшовся з японською дівчиною.
Огрядний армійський майор, очевидно, з резервістів, легкою ходою крокував по вулиці, оглядаючи вітрини так само, як міг робити це десь у Сан-Франциско, а попід руку з ним йшла японська дівчина, яка теж розглядала вітрини. Декілька офіцерів саме проходили повз цю парочку, і товстий майор зупинив їх, щоб представити свою супутницю. Здавалося, ніби вона була дівчиною, з якою цей майор зустрічається у себе вдома. Дівчина обмінялася словами з офіцерами, а потім вони з майором рушили вулицею далі.
– Ти повинен зробити щось стосовно такої поведінки, – похмуро мовила місіс Вебстер, – принаймні на рівні офіцерів.
Наш «кадилак» зупинився на території військової бази Кобе, генерал Вебстер вийшов з автомобіля і сказав:
– Мені треба владнати деякі неприємні справи. Тож, Ненсі, повертайся до клубу, а ми з Ллойдом незабаром зустрінемось із тобою там.
Місіс Вебстер посміхнулася мені грайливо і сказала:
– Для нас готують особливий обід. Я б навіть сказала, надзвичайний.
Генерал показав мені вишуканий письмовий столик – оздоблений японською сосною і дуже гарний – і сказав своєму помічнику:
– Гаразд, я зараз із ним побачуся.
Полковник у відполірованому взутті зник у приймальні й мовив рішуче:
– Генерал Вебстер зараз вас прийме.
Через двері зайшов Келлі. Відповідно до неписаних правил військово-повітряних сил, він не дав взнаки, що знайомий зі мною, і пішов прямо, слідуючи за полковником, лише знизав плечима перед дверима, які вели до кабінету генерала Вебстера.
Я вивчив карти в приймальні генерала і переглядав свіжий примірник «Інфантрі Джорнал», коли моє читання було перерване криком генерала:
– Чому, до дідька, ви все одно хочете з нею одружитися?
Докази полковника були більш переконливими:
– Рядовий Келлі, якщо ви одружитесь з нею, то не зможете взяти її з собою до Штатів.
Відповідь Келлі я не розчув, але, судячи з того, що трапилося далі, хлопець, мабуть, сказав: «Я не хочу повертатися до Штатів», бо генерал знову закричав:
– На Бога, я відправлю тебе назад, хочеш ти цього чи ні. Полковник, відішліть цього молокососа додому. Сьогодні ж увечері!
І тут я вперше почув голос Келлі. Він сказав:
– Я не поїду.
– Не поїдеш?! – захлинувся гнівом генерал.
– Не поїду, тому що конгресмен Шіммарк домовився про те, щоб я одружився, – сказав Келлі.
Я виявив: незалежно від того, у якому відомстві ви перебуваєте, – у сухопутних військах, військово-повітряних силах чи на військово-морському флоті, не має значення – слова блякнуть, коли хтось