Одного дня, після того як ми протягом цілого семестру вивчали рівняння, обчислення та будівельні конструкції всіх різновидів, вона сказала, що має намір покинути факультет.
– Але ж ти ніколи не згадувала про це в розмовах зі мною!
– Я про це боялася говорити навіть самій собі. Але сьогодні я була у своєї перукарки; вона працювала днями й ночами, щоб її дочка змогла закінчити курс із соціології. Дочка спромоглася закінчити навчання на факультеті і після того, як марно стукала в безліч дверей, влаштувалася працювати секретаркою у фірмі з виробництва цементу. Але навіть за таких обставин моя перукарка сьогодні кілька разів із гордістю повторила: «Моя дочка тепер має диплом». Більшість серед друзів моїх батьків і дітей друзів моїх батьків мають дипломи. Але це не означає, що вони працюють там, де їм хочеться, радше – зовсім навпаки, вони вступали до університету й закінчували його тому, що хтось, у ті часи, коли університети мали велику вагу, сказав, що людина, аби домогтися в житті успіху, повинна мати диплом. І світ втрачає чудових садівників, пекарів, антикварів, каменотесів, письменників.
Я попросив її подумати ще, перш ніж зважитись на таке радикальне рішення. Але вона процитувала мені рядки з вірша Роберта Фроста:
Переді мною були дві дороги,
І я обрав ту, де менше людей,
У цьому – моя відмінність.
Наступного дня вона не прийшла на лекції. Коли ми після цього зустрілися, я запитав, що вона має намір робити.
– Вийти заміж. І народити дитину.
Я не сприйняв її слова як ультиматум. Мені було двадцять років, їй – дев’ятнадцять, і я подумав, що нам обом надто рано робити такий відповідальний крок.
Проте Афіна була налаштована вкрай серйозно. І переді мною постала дилема: чи втратити те єдине, що заполонило всі мої думки, – любов до цієї жінки, чи відмовитися від своєї свободи й усіх тих варіантів вибору, які обіцяло мені майбутнє.
Але, чесно кажучи, довго я не думав.
Отець Джанкарло Фонтана, 72 роки
Звісно, я неабияк здивувався, коли ці двоє ще дуже молодих людей прийшли до церкви й попросили їх обвінчати. Я трохи знав Лукаса Єссена-Петерсена, і того ж таки дня довідався, що його родина, яка походила з мало кому відомого дрібномаєтного дворянства, була категорично проти цього шлюбу. І не тільки проти шлюбу, а й проти церковної церемонії.
Батько Лукаса, посилаючись на неспростовні наукові аргументи, стверджував, що Біблія, яка лежить в основі всієї християнської релігії, насправді ніяка не книга – а просто колаж із 66 різних рукописів, причому нам невідомі ані справжні імена, ані біографії їхніх авторів; що між написанням першої та останньої з цих книг лежить відстань майже в тисячу років, тобто набагато більше, аніж їх минуло відтоді, як Америка була відкрита Колумбом. І що жодне створіння з тих, які живуть на нашій планеті, – від макак до птахів – не потребує десятьох заповідей, щоб знати, як йому треба поводитися. Головне –