То був клапоть мого канцелярського паперу, і нагорі стояла цифра 6:20.
– «Шановний Клементе, – так починалася цидулка. – Пробачте, я більше не можу чекати, бо мені треба…»
На цьому слові записка закінчувалася закарлючкою.
– Ясніше очевидного! – вигукнув інспектор Слек із тріумфом у голосі. – Він сідає сюди, щоб написати цидулку, а його ворог тихенько заходить у скляні двері і стріляє в нього, поки він пише. Що тут незрозумілого?
– Я лише хотів вам сказати… – почав я.
– Нічого не кажіть, сер, я не маю коли вас слухати. Зараз я пошукаю сліди.
Він опустився навкарачки й посунув до скляних дверей.
– Я вважаю, ви повинні знати… – вперто правив я своєї.
Інспектор підвівся на ноги. Він сказав із хвилюванням у голосі, але твердо:
– Ми поговоримо про це згодом. А зараз я попрошу вас, джентльмени, покинути приміщення. Будь ласка, вийдіть звідси негайно.
Ми дозволили йому виштовхати нас із кабінету, як дітей. Здавалося, минули години. Але було тільки чверть на восьму.
– Ну, от і все, – сказав Гейдок. – Коли цей самозакоханий осел захоче мене бачити, то скажете йому, нехай приходить до моєї приймальні. До побачення.
– Господиня повернулася, – сказала Мері, на мить з’явившись із кухні. Очі в неї були круглі й схвильовані. – Вона увійшла в дім хвилин п’ять тому.
Я знайшов Ґрізельду у вітальні. Вона здавалася зляканою, але й збудженою.
Я розповів їй про все, і вона уважно вислухала мене.
– Цидулка позначена цифрою 6:20, – закінчив я свою розповідь. – А годинник на столі впав, і стрілки зупинилися на позначці 6:22.
– Он як, – сказала Ґрізельда. – Але ти хіба йому не пояснив, що той годинник ми завжди ставимо на чверть години вперед?
– Ні, не пояснив, – сказав я. – Він не захотів мене слухати. Мої зусилля ні до чого не призвели.
Ґрізельда спохмурніла, вираз обличчя в неї був геть спантеличений.
– Але ж, Лене, це геть заплутує справу, – сказала вона. – Бо коли цей годинник показував двадцять хвилин на сьому, насправді було тільки п’ять хвилин після шостої, а в п’ять хвилин на сьому, я думаю, полковник Протеро ще сюди навіть не прийшов.
Розділ шостий
Ми протягом певного часу сушили собі голову над загадкою годинника, але так до жодного висновку й не дійшли. Ґрізельда сказала, я повинен зробити ще одне зусилля й розповісти про це інспекторові Слеку, але тут мене опанувало відчуття протесту, що його я інакше як ослячою впертістю назвати не можу.
Інспектор Слек повівся зі мною вкрай брутально – і то без будь-якої потреби. Я чекав тієї миті, коли зможу зробити свій цінний внесок у розслідування й поставити його в незручне становище, сказавши тоном лагідного докору:
– Якби ви тоді погодилися вислухати мене, інспекторе Слек…
Я сподівався, він принаймні перекинеться кількома словами зі мною, перш ніж покинути мій дім, але на свій подив почув від Мері, що він уже пішов, замкнувши